Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О., суддів: Кадєтової О.В., Мостової Г.І., Мартинюка В.І., Наумчука М.І., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", третя особа - Національний банк України, про розірвання депозитних договорів, повернення банківських вкладів, стягнення процентів і витрат по договорам, за касаційною скаргою ОСОБА_6 в особі представника ОСОБА_7 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 січня 2015 року та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 березня 2015 року,

У червні 2014 року ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") про розірвання депозитних договорів, повернення банківських вкладів, стягнення процентіві витрат по договорам. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_6 посилалась на те, що 13 червня 2012 року і 01 квітня 2013 року між сторонами було укладено договори депозитних вкладів, за умовами яких позивачем ОСОБА_6 у Регіональному відділенні ПАТ КБ "ПриватБанк", яке знаходиться в м. Севастополі (Автономна республіка Крим), було відкрито рахунки та розміщено вклади у наступних розмірах відповідно: 330 тис. грн і 2 709,64 доларів США для їх розміщення на депозитному рахунку банка на термін вкладів - на 12 місяців із зобов'язанням банку нараховувати проценти на суму вкладу відповідно до умов договору. До даних договорів було укладено додаткові угоди, умови яких відповідачем виконувались. На час звернення до суду з позовом строк дії договорів закінчився, проте відповідач повернути грошові кошти позивачу відмовляється, в зв'язку з чим позивач просила позов задовольнити.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 січня 2015 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Дніпропетровська від 19 березня 2015 року рішення суду першої інстанції в частині обґрунтування підстав відмови у задоволенні позову змінено, шляхом виключення з його мотивувальної частини посилання суду на закон Російської Федерації № 39-ФЗ "Про захист фізичних осіб, що мають вклади в банках та відокремлених структурних підрозділах банків, зареєстрованих та (чи) діючих на території Республіки Крим та території міста федерального значення Севастополя" та на рішення Центрального банку Російськовї Федерації № РН-33/1 від 21 жовтня 2014 року. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 в особі представника ОСОБА_7 просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, та ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у травні 2014 року було конфісковано частину майнового комплексу ПАТ КБ "ПриватБанк"", яка використовувалася у банківській діяльності відокремленого структурного підрозділу ПАТ КБ "ПриватБанк" - філії "Кримське РУ ПАТ КБ "ПриватБанк", який не мав можливості здійснювати банківську діяльність на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим, зауваживши, що ПАТ КБ "ПриватБанк" не несе відповідальності за договорами банківського вкладу, укладеними на території Автономної Республіки Крим, оскільки зобов'язання за такими договорами виконує Автономна некомерційна організація "Фонд захисту вкладників" (далі - АНО "ФЗВ") за рахунок майна банку, яке знаходиться на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині обґрунтування відмови у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що посилання суду першої інстанції на закон Російської Федерації № 39-ФЗ "Про захист фізичних осіб, що мають вклади в банках та відокремлених структурних підрозділах банків, зареєстрованих та (чи) діючих на території Республіки Крим та території міста федерального значення Севастополя" та на рішення Центрального банку Російськовї Федерації № РН-33/1 від 21 жовтня 2014 року підлягає виключенню, з огляду на те, що вказані положення не відносяться до законодавства України відповідно до якого суд повинен вирішити справу. Залишаючи рішення суду першої інстанції в іншій частині без змін, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та зауважив, що відповідно до ч. 6 ст. 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації держави Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям, особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.

Проте повністю погодитись з такими висновками судів не можна виходячи з наступного.

Судами встановлено, що 04 жовтня 2011 року, між ОСОБА_9 та ПАТ КБ "ПриватБанк" було укладено договір банківського вкладу "Стандарт пенсіонерам, 12 міс.", відповідно до умов якого позивачем було внесено грошові кошти у сумі 40 тис. грн на особовий рахунок відкритий відповідачем, процентна ставка за депозитом склала 14,5% річних. Додатковою угодою до цього договору відповідачем було збільшено процентну ставку за вкладом на 0,5% річних на строк до 04 жовтня 2012 року.

01 квітня 2013 року між сторонами було укладено договір банківського вкладу у вигляді заяви № SAMDN25000734223731 на оформлення вкладу "Стандарт на 12 міс." та внесено позивачем на особовий рахунок відкритий відповідачем 2 709,64 доларів США, строком на 366 днів до 01 квітня 2014 року включно, з процентною ставкою за депозитом 9,75% річних.

13 травня 2014 року позивач звернулась до відповідача із заявою про розірвання цих договорів з подальшим поверненням їй грошових коштів, розміщених на її особовому рахунку, відкритому відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно з ч. 1 ст. 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Заперечуючи проти позову, ПАТ КБ "ПриватБанк" посилалося на неможливість виконання договору, оскільки відділення банку, у якому укладено договір, знаходиться на території Автономної Республіки Крим.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" територія Автономної Республіки Крим визначена як тимчасово окупована територія України.

З метою забезпечення стабільності грошової одиниці України, захисту інтересів вкладників та інших кредиторів банків України, запобігання та уникнення ризиків у діяльності банків, беручи до уваги Указ Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 "Про часткову мобілізацію" (303/2014) , Закон України "Про затвердження Указу Президента України "Про часткову мобілізацію" (1240-18) , Декларацію Верховної Ради України від 20 березня 2014 року № 1139-VII (1139-18) "Про боротьбу за звільнення України", Закон України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (1207-18) , враховуючи неможливість здійснювати Національним банком України банківське регулювання та банківський нагляд, валютний контроль і державний фінансовий моніторинг за діяльністю окремих банків та відокремлених підрозділів банків, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, а також неможливість виконання такими банками та відокремленими підрозділами банків вимог законів України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) , "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинних шляхом, або фінансування тероризму" (249-15) , Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (15-93) , інших нормативно-правових актів Національного банку України, що свідчить про здійснення ними ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи кредиторів, у тому числі інших банків, правлінням Національного банку України прийнято постанову від 06 травня 2014 року № 260 (v0260500-14) "Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя" (далі - Постанова).

Відповідно до п. 5 вказаної Постанови банки, у тому числі й ПАТ КБ "ПриватБанк", зобов'язані припинити діяльність відокремлених підрозділів банків, розташованих на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, та протягом місяця з дня набрання чинності цією постановою забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів, про що повідомити Національний банк України.

Апеляційним судом вірно зауважено, що посилання суду першої інстанції на положення Федерального Закону Російської Федерації "Про захист інтересів фізичних осіб, що мають вклади в банках та відокремлених структурних підрозділах банків, зареєстрованих та (чи) діючих на території Республіки Крим та на території міста федерального значення Севастополя" є помилковим, оскільки договір банківського вкладу укладений з позивачем у Кримській філії банку на території Автономної Республіки Крим, яка на момент розгляду справи має статус тимчасово окупованої території.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк - це юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків.

Згідно зі ст. 47 цього Закону банк має право здійснювати банківську діяльність шляхом надання банківських послуг. До банківських послуг належать: 1) залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб; 2) відкриття та ведення поточних (кореспондентських) рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах; 3) розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Банківські послуги дозволяється надавати виключно банку.

Тобто надання послуг з розміщення вкладу (депозиту) здійснює саме банк як юридична особа, а не його структурні одиниці (відділення, філії). Проте, якщо структурній одиниці надано відповідні повноваження (згідно з положенням, статутом, довіреністю), то вона має право укладати договори від імені банку. Стороною за договором у таких випадках є банк, а не його структурна одиниця. Отже, саме банк, а не його структурна одиниця, має відповідати за зобов'язаннями, взятими на себе укладеним договором.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території" тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.

Таким чином, оскільки стороною укладених договорів банківського вкладу є ПАТ КБ "ПриватБанк" як юридична особа, яка розташована у м. Дніпропетровську, тому згідно із чинним законодавством, яке регулює даний вид правовідносин, зобов'язання за дійсними договорами має виконувати саме ПАТ КБ "ПриватБанк" як юридична особа, а не його Кримська філія. Ліквідація філій або припинення у будь-який спосіб їх діяльності не звільняє відповідача від виконання обов'язків за укладеними і дійсними договорами.

Апеляційний суд, зазначивши про те, що докази зарахування грошових коштів не є неналежним доказом на підтвердження наявності грошових коштів на рахунку банку, залишив поза увагою, що за змістом ст. 1059 ЦК України письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту.

Відповідно до п. 4.5 Положення про організацію операційної діяльності в банках України операції з готівкою оформляються касовими документами відповідно до вимог, визначених нормативно-правовими актами Національного банку з організації касової роботи в банках України.

Таким нормативно-правовим актом Національного банку України є Інструкція про касові операції в банках України, затверджена постановою Правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року № 337 (z0768-03) , зареєстрована в Міністерстві юстиції України 05 вересня 2003 року за № 768/8089 (z0768-03) .

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року (№ 6-118цс14), аналіз статті 1059 Цивільного кодексу України, пункту 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними та фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516 (z1256-03) , пунктів 1.8, 1.10 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 (z1172-03) та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493 (z1172-03) , пункту 8 глави 2 "Приймання банком готівки" розділу ІІІ "Касові операції банків з клієнтами" Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року № 337 (z0768-03) , дозволяє дійти такого висновку.

Письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ.

Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, не встановив фактичних обставин справи, у повному обсязі, не з'ясував належним чином розміщення позивачем вкладів у ПАТ КБ "ПриватБанк", обмежившись загальними нормами, залишивши при цьому поза увагою правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року № 6-118цс14, дійшовши передчасного висновку про недоведеність заявлених вимог.

За таких обставин судові рішення першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України, з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 в особі представника ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 січня 2015 року та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 березня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

ухвала оскарженню не підлягає.