Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Червинської М.Є.,

суддів: Завгородньої І.М., Коротуна В.М.,

Мазур Л.М., Попович О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - відділ державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, про стягнення грошових коштів за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 1 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 8 червня 2016 року,

У вересні 2011 року ОСОБА_3 та ОСОБА_5 звернулися до суду з указаним позовом до ОСОБА_4, посилаючись на те, що 30 вересня 2009 року Оболонським районним судом м. Києва було ухвалено рішення (яке набрало законної сили) про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 кошти в розмірі 54 437 грн 78 коп. Грошове зобов'язання відповідача до теперішнього часу не виконане, сума коштів, визначена судовим рішенням знецінилася у зв'язку з інфляцією.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 24 листопада 2015 року провадження в частині вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів закрито у зв'язку зі смертю зазначеного позивача.

Уточнивши позовні вимоги ОСОБА_3 просила суд стягнути з відповідача на свою користь суму інфляційних нарахувань на суму боргу в розмірі 61 220 грн 73 коп.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 1 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 8 червня 2016 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 інфляційні втрати у зв'язку з невиконанням зобов'язання в сумі 61 220 грн 73 коп. У решті позову відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-МІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із наявності підстав для застосування до спірних правовідносин ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Проте повністю з такими висновками судів погодитись не можна з огляду на наступне.

Судами встановлено, що вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 25 листопада 2008 року ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України і призначено йому покарання у вигляді 1 року обмеження волі з позбавленням права керувати транспортним засобом на 1 рік, зі звільненням на підставі ст. 75 КК України від відбування основного покарання у виді обмеження волі з іспитовим строком в 1 рік. Зазначеним вироком встановлено, що ОСОБА_4, керуючи транспортним засобом, порушив правила безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілій ОСОБА_3 середньої тяжкості тілесні ушкодження (т. 2 а.с. 25-26).

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 30 березня 2009 року позов ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_7 до ОСОБА_4, МТСБУ про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок злочину - задоволено частково. Серед іншого, стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 35 450 грн 28 коп. матеріальних збитків, та у рахунок відшкодування моральної шкоди 17 тис. грн, 2 тис. грн сплачених юридичних послуг, судові витрати у розмірі 23,50 грн, а всього стягнуто суму в розмірі 54 473 грн 78 коп. (т. 2 а.с. 21-24) зазначене рішення набрало законної сили.

За цим рішенням був виданий виконавчий лист, який пред'явлений до виконання до ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві

На момент звернення до суду з указаним позовом рішення Оболонського районного суду м. Києва від 30 березня 2009 року не виконано.

Відповідно до статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 цього Кодексу і визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання та поширює свою дію на всі види зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні правовідносини з виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.

Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При розгляді справ про передбачену статтею 625 ЦК України відповідальність за порушення грошового зобов'язання слід з'ясувати: чи існує зобов'язання між сторонами, чи це зобов'язання є грошовим, чи доведено наявність прострочення у виконанні зобов'язання, чи існують спеціальні норми, що регулюють ці правовідносини та виключають застосування цієї статті.

Передбачена статтею 625 ЦК України норма не застосовується до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством.

Правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України "Про виконавче провадження" (606-14) .

Таким чином, оскільки спірні правовідносини виникли у зв'язку з виконанням судового рішення, то до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України).

Указана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15.

При наявності у справі судового рішення, яким вже було встановлено розмір завданої шкоди та відповідно стягнуто її, такий розмір шкоди відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України має преюдиційне значення для суду при вирішенні справи і суд не вправі змінювати його в тому числі шляхом застосування положень ст. 625 ЦК України.

Указана правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 13 січня 2016 року у справі № 6-3019цс15.

Суди на зазначене уваги не звернули та помилково вважали, що вданому випадку підлягає застосуванню ст. 625 ЦК України.

У порушення вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України судами не враховані вищенаведені норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, не встановлені та не перевірені обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 1 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 8 червня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.