6-23340ск15 Про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невчасну виплату заробітної плати та відшкодування моральної шкоди - 09.12.2015 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до відокремленого підрозділу санаторію профілакторію Полтавської державної аграрної академії, Полтавського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Полтавської державної аграрної академії про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невчасну виплату заробітної плати та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 26 травня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 25 червня 2015 року,

У квітня 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відокремленого підрозділу санаторію профілакторію Полтавської державної аграрної академії (далі - ВП СП ПДАА), Полтавського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі - відділення Фонду), Полтавської державної аграрної академії (далі - ПДАА) про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невчасну виплату заробітної плати та відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивувала тим, що з січня 1992 року працює у ВП СП ПДАА офіціантом. З січня 2015 року їй не виплачується заробітна плата, у зв'язку з чим вона вимушена докладати додаткових зусиль щодо пошуків засобів для існування, через що просила стягнути заборгованість по заробітній платі в розмірі 3 345 грн 78 коп., компенсацію за невчасно виплачену заробітну плату в сумі 2 993 грн 69 коп. та 5 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 26 травня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 25 червня 2015 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з ВП СП ПДАА на користь ОСОБА_1 3 345 грн 78 коп. - заборгованості з заробітної плати, 1 011 грн 52 коп. - індексації заробітної плати за період з січня 2015 року до березня 2015 року, з утриманням із цих сум передбачених законом податків та 2 000 грн - на відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалені у справі судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, стягнувши з ПДАА заборгованість із заробітної плати, компенсацію та моральне відшкодування, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Таким вимогам закону судові рішення у повному обсязі не відповідають.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що заборгованість із заробітної плати перед позивачем, яка виникла з вини роботодавця, підлягає стягненню з ВП СП ПДАА.

Проте повністю погодитися з такими висновками судів не можна.

Судом установлено, що 16 січня 1992 року ОСОБА_1 прийнята на роботу до санаторію профілакторію Полтавського сільськогосподарського інституту на посаду офіціанта, який 18 вересня 2001 року перейменовано на ВП СП ПДАА, де працює до теперішнього часу.

Згідно розрахункових листів за січень 2015 року розмір заборгованості ОСОБА_1 із заробітної плати становить 1 834 грн 50 коп., за лютий 2015 року - 550 грн 35 коп., за березень 2015 року - 960 грн 93 коп., а всього 3 345 грн 78 коп., також згідно розрахункового листа за травень 2015 року ОСОБА_1 нарахована індексація за січень - березень 2015 року в сумі 1 011 грн 52 коп.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

У ч. 1 ст. 1 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року, який є спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює правовідносини у сфері оплати праці, міститься аналогічне визначення поняття "заробітна плата".

Статтею 95 КЗпП України та ст. 33 Закону України "Про оплату праці" передбачена індексація заробітної плати згідно із чинним законодавством.

Індексація заробітної плати здійснюється на підставі Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" (1282-12) .

Так згідно ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів й послуг.

Об'єктом індексації грошових доходів населення є оплата праці (грошове забезпечення) як грошовий дохід громадян, одержаний ними в гривнях на території України і який не має разового характеру (ст. 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення ").

Положеннями ст. 34 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед яких, крім іншого, заробітна плата (грошове забезпечення).

До структури заробітної плати, визначеної у ст. 2 Закону України "Про оплату праці", входять: основна заробітна плата, додаткова заробітна плата та інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством (частина 2 статті 2 Закону України "Про оплату праці").

Таким чином, суми виплат, пов'язаних з індексацією заробітної плати працівників, входять до складу фонду додаткової заробітної плати згідно з підпунктом 2.2.7 "Інструкції зі статистики заробітної плати", затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5 (z0114-04) .

Вирішуючи спір, суд першої інстанції в порушення ст.ст. 212- 215 ЦПК України, на зазначені положення закону уваги не звернув, не уточнив підстави та предмет позовних вимог ОСОБА_1, унаслідок чого в достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин. При цьому стягуючи на користь позивача суму індексації, яка була нарахована роботодавцем за період з січня до березня 2015 року, не врахував, що ОСОБА_1 з такими вимогами не зверталася, а просила стягнути на свою користь компенсацію у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати, й у порушення вимог ст. 11 ЦПК України взагалі не розглянув вказаних вимог позивача.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 29 ЦПК України здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.

Визначення юридичної особи міститься у ст. 80 ЦК України, зокрема юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Підприємство може складатися з виробничих або функціональних структурних підрозділів (виробництв, відділень, цехів, управлінь, бюро, служб тощо) та створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи.

Філії та представництва, як і інші структурні підрозділи підприємства, установи, організації не мають статусу юридичних осіб і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до єдиного державного реєстру. (ст. 95 ЦК України).

Проте, суд першої інстанцій у порушення вказаних вимог не врахував того, що ВП СП ПДАА не є юридичною особою, а відтак на нього не може бути покладено відповідальність за несвоєчасну виплату заробітної плати, крім того такий підрозділ згідно довідки та витягу ЄДРПОУ закрито, й відповідно не визначив належного відповідача та не розглянув питання про покладення такої відповідальності на ПДАА, як юридичну особу.

Суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретні обставини і факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин, оскаржувані рішення судів, які не відповідають вимогам ст. ст. 213- 214 ЦПК України не можуть вважатись законними й обґрунтованими, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргуОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 26 травня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 25 червня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.