6-27000ск15 Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 09.12.2015 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" на рішення Романівського районного суду Житомирської області від 14 серпня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 29 липня 2015 року,

У лютому 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (далі - ТОВ "Кредитні ініціативи") звернулося до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 11 квітня 2008 року між закритим акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав кредит, а позичальник отримала грошові кошти у розмірі 446 тис. грн на строк до 9 квітня 2018 року зі сплатою 18 процентів річних за користування кредитом. На забезпечення виконання кредитних зобов'язань 11 квітня 2008 року між банком і ОСОБА_4 було укладено договір поруки. Взяті на себе зобов'язання відповідачі не виконували, у зв'язку з чим станом на 31 грудня 2013 року виникла заборгованість у розмірі 614 058 грн 84 коп.

17 грудня 2012 року між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ТОВ "Кредитні ініціативи" було укладено договір відступлення права вимоги, згідно з яким відбулася заміна кредитора і товариство набуло статусу нового кредитора за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_3

Посилаючись на те, що відповідачі заборгованість за кредитом не повернули, ТОВ "Кредитні ініціативи" просило суд стягнути на його користь солідарно з відповідачів 614 058 грн 84 коп., з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 438 566 грн, заборгованість за відсотками у розмірі 141 528 грн 39коп.; заборгованість за пенею в сумі 33 964 грн 45 коп.

Рішенням Романівського районного суду Житомирської області від 14 серпня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 29 липня 2015 року, у задоволенні позову ТОВ "Кредитні ініціативи" відмовлено.

У касаційній скарзі ТОВ "Кредитні ініціативи", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й частково задовольнити позов, стягнувши на його користь солідарно з відповідачів 231 328 грн.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що правонаступник позивача, первісний кредитор, ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", вже реалізувало своє право на звернення до суду, рішенням якого з відповідачів стягнуто кредитну заборгованість за договором, тому повторне стягнення кредитної заборгованості є неможливим. Крім того, рішення суду знаходиться на стадії примусового виконання і позивач не позбавлений можливості здійснити заміну стягувача у виконавчому провадженні.

Проте погодитись із такими висновками судів не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судом установлено, що 11 квітня 2008 року між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав кредит, а позичальник отримала грошові кошти у розмірі 446 тис. грн на строк до 9 квітня 2018 року зі сплатою 18 процентів річних за користування кредитом. На забезпечення виконання кредитних зобов'язань 11 квітня 2008 року між банком і ОСОБА_4 було укладено договір поруки. Взяті на себе зобов'язання відповідачі не виконували, у зв'язку з чим станом на 31 грудня 2013 року, за розрахунком позивача, виникла заборгованість у розмірі 614 058 грн 84 коп.

Пред'являючи позов, ТОВ "Кредитні ініціативи" посилалось на те, що відповідачі заочне рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 11 лютого 2011 року, що набрало законної сили, не виконали і не виконують, хоча відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення суду. Тому кредитні правовідносини між ними не припинились, оскільки позичальник зобов'язався сплачувати проценти за користування кредитом за фактичний строк користування кредитними коштами. Заборгованість за кредитом розрахована станом на 31 грудня 2013 року, яка не стягувалась іншим рішенням суду.

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

У ч. 1 ст. 631 ЦК України визначено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За змістом ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

У ст. 611 ЦК України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Так, у п. 3.2 кредитного договору зазначено, що нарахування банком процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту і починається з дати його видачі по день повного погашення кредиту на суму щоденного залишку заборгованості за кредитом. У п. 7.1 цього договору сторони згідно свободи договору передбачили, що кредитний договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до повного повернення позичальником кредиту, сплати у повному обсязі процентів за користування кредитом та до повного погашення будь-яких інших зобов'язань, прийнятих ним на себе згідно умов кредитного договору.

Відповідно до чч. 1 і 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦКУ позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Виходячи із системного аналізу ст. ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору слід дійти висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України (435-15) .

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 23 вересня 2015 року № 6-1206 цс 15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Посилання суду на те, що позивач не позбавлений можливості подати заяву про заміну сторони виконавчого провадження та про те, що вся кредитна заборгованість вже була стягнута іншим рішення суду є помилковим, так як наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України (435-15) .

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не встановлені, судові рішення не можутьвважатись законними й обґрунтованими, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" задовольнити.

Рішення Романівського районного суду Житомирської області від 14 серпня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 29 липня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.