Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Савченко В.О., Амеліна В.І., Остапчука Д.О.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором позики, за касаційними скаргами ОСОБА_5 в особі представників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 07 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 28 серпня 2015 року,

ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позовні вимоги мотивував тим, що згідно договору позики № 01-04/09 від 27 липня 2011 року передав у борг відповідачу 723 430 доларів США, що також підтверджується розпискою від 27 липня 2011 року.

У рахунок повернення боргу за договором позики, ОСОБА_5 04 жовтня 2013 року сплатив 164 400 грн, що еквівалентно 20 000 доларів США, решта суми позики відповідачем не повернута та в добровільному порядку сплатити суму боргу відповідач відмовляється, у зв'язку з чим ОСОБА_4 просив стягнути на свою користь 6 014 326 грн 50 коп. заборгованості за договором позики, 365 892 грн 84 коп. - 3% річних та 61 491 грн 55 коп., а всього 6 441 710 грн. 85 коп.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 07 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 28 серпня 2015 року, позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики в розмірі 6 441 710 грн. 85 коп.

Вирішено питання про судові витрати.

У касаційних скаргах ОСОБА_5 в особі представників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 просить ухвалені у справі судові рішення скасувати й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Касаційні скарги підлягають відхиленню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення судів ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування не встановлено.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно зі ст. 1047 ЦК Українидоговір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити, відповідні правові висновки.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно із ч. 3 ст. 60 ЦПК України доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку в силу вимог ст. 212 ЦПК України, а також, врахувавши обставини справи, обґрунтовано виходив з того, що між сторонами було укладено договір позики та складена розписка на підтвердження отримання грошових коштів, відповідач взяті на себе зобов'язання за цим договором не виконав, а тому зобов'язаний повернути ОСОБА_4 отримані у борг кошти на підставі ст. ст. 1046, 1047, 1049 ЦК України.

Також судами обґрунтовано не взято до уваги заперечення відповідача щодо не укладення ним договору позики, які спростовуються наявними у матеріалах справи доказами, зокрема заявами ОСОБА_5, надісланими на адресу Дарницького районного суду м. Києва,про відстрочення виконання рішення Обухівського районного суду Київської області від 07 травня 2014 року та про відмову від позову щодо визнання договору позики недійсним та про визнання останнім факту отримання від позивача грошових коштів у борг.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони узгоджуються з матеріалами та обставинами справи.

Доводи касаційних скарг ОСОБА_5 в особі представників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на увагу не заслуговують та висновків судів не спростовують.

Матеріали витребуваної справи не свідчать про те, що судами при розгляді даної справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 338- 341 ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Таким чином, оскаржувані рішення судів ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для їх скасування відсутні.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи вищенаведене та керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційні скаргиОСОБА_5 в особі представників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 відхилити.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 07 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 28 серпня 2015 року залишити без змін.

ухвала оскарженню не підлягає.