Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Савченко В.О., Касьяна О.П., Остапчука Д.О.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: ОСОБА_7, ОСОБА_8, комунальне підприємство "Синьоозерне Подільського району міста Києва", ОСОБА_9, служба у справах дітей Подільської районної у м. Києві державної адміністрації, про визнання такими, що втратили право користування жилим приміщенням, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду м. Києва від 25 серпня 2015 року,

У січні 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання такими, що втратили право користування жилим приміщенням, посилаючись на те, що відповідачі тривалий час не проживають у квартирі АДРЕСА_1 й в силу вимог ст. ст. 71, 72 ЖК втратили право нею користуватися, проте добровільно знятися з реєстрації за вказаною адресою відмовляються.

Заочним рішенням Подільського районного суду м. Києва від 12 березня 2015 року позов задоволено.

Визнано ОСОБА_5 та ОСОБА_6 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 25 серпня 2015 року зазначене рішення районного суду скасовано й в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення апеляційного суду скасувати й залишити в силі рішення суду першої інстанції, що було помилково скасовано, посилаючись на неправильне застосуванням судом норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його зміни чи скасування не встановлено.

Відповідно до ст. 47 Конституції Україникожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

За змістом ст. ст. 71, 72 ЖК УРСР наймач або члени його сім'ї можуть бути визнані судом такими, що втратили право користування жилою площею, зокрема, коли вони в ньому не проживають без поважних причин понад шість місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймачем, а в разі спору - судом.

Як роз'яснено у п. п. 10, 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" (v0002700-85) у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст. 71 ЖК УРСР ), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймачеві або членові його сім'ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо). Наймач або член його сім'ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред'явлення позову про це. На ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

Поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та правил ст. 212 ЦПК України щодо оцінки доказів.

Таким чином, установивши, що відповідачі ніколи не втрачали інтересу до спірної квартири, їх періодична відсутність викликана поважними причинами, суд апеляційної інстанції дійшов вірного й обґрунтованого висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позову.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, оскільки вони узгоджуються з матеріалами та обставинами справи.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 на увагу не заслуговують та висновків суду не спростовують.

Матеріали витребуваної справи не свідчать про те, що апеляційним судом при розгляді даної справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 338- 341 ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Таким чином, оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи вищенаведене та керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргуОСОБА_4 відхилити.

Рішення Апеляційного суду м. Києва від 25 серпня 2015 року залишити без змін.

ухвала оскарженню не підлягає.