Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Савченко В.О., Касьяна О.П., Остапчука Д.О.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Державної казначейської служби України, третя особа - управління державної автомобільної інспекції Управління міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області, про стягнення безпідставно набутих коштів, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 21 травня 2015 року,

У грудні 2013 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Державної казначейської служби України про стягнення безпідставно набутих коштів, й просила стягнути на свою користь 300 грн штрафу, отриманого відповідачем без відповідної правової підстави.

Заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 09 вересня 2014 року позов задоволено.

Стягнуто з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_4 300 грн безпідставно набутих коштів.

Вирішено питання про судові витрати.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 21 травня 2015 року зазначене рішення районного суду скасовано й в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення апеляційного суду скасувати й залишити в силі рішення суду першої інстанції, що було помилково скасовано, посилаючись на неправильне застосуванням судом норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його зміни чи скасування не встановлено.

Судами встановлено, що 12 лютого 2009 року інспектором ОР ДПС ВДАЇ з ОАТ м. Миколаєва Головко В.Я. винесено постанову ВЕ № 047245 про притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладення стягнення у вигляді штрафу в розмірі 300 грн.

02 вересня 2009 року позивач сплатила вказаний штраф.

Відповідно до ч. 3 ст. 299 КУпАП постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу, крім постанов про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу за правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, підлягає примусовому виконанню після закінчення строку, установленого частиною першою статті 307 цього Кодексу.

Штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтею 3001 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення (ч. 1 ст. 307 КУпАП).

За правилам ст. 303 КУпАП не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративного стягнення, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення. В разі оскарження постанови перебіг строку давності зупиняється до розгляду скарги.

Таким чином, установивши, що постанова про накладення адміністративного стягнення не була звернута до виконання у зв'язку з добровільною сплатою штрафу позивачем, суд апеляційної інстанції, дійшов вірного й обґрунтованого висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позову та повернення ОСОБА_4 суми сплаченого нею штрафу.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, оскільки вони узгоджуються з матеріалами та обставинами справи.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 на увагу не заслуговують та висновків суду не спростовують.

Матеріали витребуваної справи не свідчать про те, що апеляційним судом при розгляді даної справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 338- 341 ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Таким чином, оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи вищенаведене та керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргуОСОБА_4 відхилити.

Рішення апеляційного суду м Миколаївської області від 21 травня 2015 року залишити без змін.

ухвала оскарженню не підлягає.