6-22116ск15 Про зобов`язання вчинити певні дії, стягнення неустойки за прострочення нарахування та виплати грошових коштів за вкладом і витрат на правову допомогу - 02.12.2015 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" про зобов'язання вчинити певні дії, стягнення неустойки за прострочення нарахування та виплати грошових коштів за вкладом і витрат на правову допомогу, за касаційною скаргою ОСОБА_6, в інтересах якої діє ОСОБА_7, на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 березня 2015 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 червня 2015 року,

У травні 2014 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" (далі - ПАТ КБ "Приватбанк") про зобов'язання вчинити певні дії, стягнення неустойки за прострочення нарахування та виплату грошових коштів за вкладом і витрат на правову допомогу, посилаючись на те, що 02 березня 2012 року між нею та ПАТ КБ "Приватбанк" укладено договір банківського вкладу "Стандарт, 60 міс." строком на 60 місяців № SAMDN 25000724085478 у відділенні ПАТ КБ "Приватбанк", яке знаходиться за адресою: м. Ялта, вул. Васильєва, 19. Також позивачу видані пластикові картки: депозитна - НОМЕР_1 та зарплатна картка - НОМЕР_2 з метою користування нарахованими за договором процентами. Згідно умов вказаного договору вона здійснила вклад на депозитний рахунок відповідача у розмірі 1 040 000,00 грн з нарахуванням процентів на депозитний рахунок в розмірі 17 % річних. Сума нарахувань за один місяць складає 15 015,89 грн - за 31 день в місяці та 14 491,80 грн - за 30 днів в місяці.

Починаючи з 01 квітня 2014 року ПАТ КБ "Приватбанк" не здійснює нарахування процентів по депозиту та неправомірно заблокував доступ до всіх карток (дебетових карток), на які нараховуються проценти за депозитом, чим порушує свої зобов'язання за умовами депозитного вкладу та порушує права позивачки користуватись нарахованими за договором процентами.

Позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила: зобов'язати ПАТ КБ "Приватбанк" нарахувати проценти на депозитний вклад "Стандарт, 60 міс." № SAMDN25000724085478 від 02 березня 2012 року в розмірі 105 034,38 грн та зобов'язати не чинити дії щодо обмеження користування і розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на цьому рахунку; зобов'язати ПАТ КБ "Приватбанк" відкрити (відновити) доступ, можливість використання та розпорядження рахунком зазначеного вище вкладу ОСОБА_6 та зобов'язати не чинити дії щодо обмеження користування та розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на цьому рахунку; розблокувати картки (відкрити, відновити) доступ до пластикових карток: депозитної - НОМЕР_1 та зарплатної - НОМЕР_2, та зобов'язати не чинити дії щодо обмеження користування та розпорядження цими картками; стягнути з ПАТ КБ "Приватбанк" на її користь пеню за прострочення нарахування та виплати грошових коштів за вкладом в розмірі 253 246,40 грн, а також витрати на правову допомогу в розмірі 5 000,00 грн.

Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 березня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 червня 2015 року рішення суду першої інстанції змінено в частині обґрунтування відмови в задоволенні позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, в інтересах якої діє ОСОБА_7 просить рішення суду першої та апеляційної інстанцій скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Увалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано належних доказів, які б підтверджували наявність залишку грошових коштів на депозитному рахунку.

Крім того, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем неправильно обрано спосіб захисту порушеного права, оскільки такий спосіб захисту не передбачений ст. 16 ЦК України.

Також суд першої інстанції зазначив про те, що ПАТ КБ "Приватбанк" не виконав свої зобов'язання за депозитним договором поза своєю волею та послався при цьому на законодавство Російської Федерації стосовно припинення з 21 квітня 2014 року діяльності відокремлених структурних підрозділів ПАТ КБ "Приватбанк" на території Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя.

Суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції, виходив із того, що висновки суду про невиконання відповідачем ПАТ КБ "Приватбанк" своїх зобов'язань поза своєю волею та посилання при цьому на законодавство Російської Федерації, є помилковим та підлягає виключенню із рішення суду в частині обґрунтування відмови в задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів не може погодитися з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 02 березня 2012 року між ОСОБА_6 та ПАТ КБ "Приватбанк" у відділенні ПАТ КБ "Приватбанк", яке знаходиться за адресою: м. Ялта, вул. Васильєва, 19, укладено договір банківського вкладу "Стандарт, 60 міс." строком до 02 березня 2017 року, особовий рахунок по вкладу НОМЕР_3, за яким ОСОБА_6 здійснила депозитний вклад на суму 1 040 000,00 грн, що підтверджується заявою ОСОБА_6 № SAMDN25000724085478 від 02 березня 2012 року, квитанцією № 350527235 від 02 березня 2012 року. За умовами вказаного договору процентна ставка на дату укладання договору складала 17 % річних.

Крім того, судом першої інстанції зазначено про те, що обставини щодо укладення договору і внесення грошових коштів на депозитний рахунок не заперечувались представником ПАТ КБ "Приватбанк" та відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню.

Однією з підстав для відмови в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, зазначив те, що позивачем обрано спосіб захисту порушеного права не передбачений ст. 16 ЦК України, проте суди не звернули уваги на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак, зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Позивач, звертаючись до суду з вказаним позовом зазначала про те, що починаючи з березня 2014 року відповідач перестав нараховувати проценти на банківський вклад та заблокував пластикові картки, у зв'язку з чим обмежив користування та розпорядження належними їй грошовими коштами.

Способи захисту цивільного права та інтересів зазначені в ст. 16 ЦК України.

У вказаній нормі визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Зі змісту ч. 3 ст. 16 ЦК Українивбачається, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Вирішуючи даний спір, суди попередніх інстанцій вказаних положень ЦПК України (1618-15) , ЦК України (435-15) не врахували та не надали належної правової оцінки тому, що обраний позивачами спосіб захисту своїх прав, а саме захист його прав як споживача та зобов'язання відповідача, виконати умови договору банківського вкладу, вчинити певні дії, зокрема, нарахувати проценти на депозитний вклад, розблокувати пластикові картки, зобов'язати не чинити дії щодо обмеження користування та розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на депозитному рахунку позивача, сплатити неустойку за прострочення нарахування та виплати грошових коштів за вкладом, не суперечить положенням ст. 16 ЦК України. Зокрема, в ч. 2 указаної статті передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Крім того, судом не враховано, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Також підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій зазначили те, що позивачем не надано належних доказів, які б підтверджували наявність залишку грошових коштів на депозитному рахунку.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження своїх позовних вимог надано претензію, адресовану ПАТ КБ "Приватбанк" 15 квітня 2014 року, в якій вона просила відновити нарахування відсотків по договору банківського вкладу "Стандарт, 60 міс." та сплатити пеню за безпідставне призупинення та нарахування відсотків за кожний день прострочення нарахування та відповідь ПАТ КБ "Приватбанк" на вказану претензію від 17 квітня 2014 року, з якої вбачається, що виконати вимоги ОСОБА_6 немає можливості, у зв'язку з відсутністю законодавчо визначених особливостей діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах, що існують на теперішній час на території Криму, а також те, що банком було призупинено обслуговування клієнтів та роботу відділень Кримського ГРУ ПАТ КБ "Приватбанк".

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини, (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Отже, саме відповідач у справі повинен доводити у суді відсутність своєї вини у невиконанні зобов'язання за договором банківського вкладу "Стандарт, 60 міс.", або ж довести факт виконання ним даного зобов'язання.

За таких обставин, суд першої інстанції, вирішуючи даний спір вказаних вимог закону не врахував, та не звернув уваги на те, що позивачкою на підтвердження своїх позовних вимог відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України була надана заява № SAMDN25000724085478 від 02 березня 2012 року на оформлення вкладу "Стандарт, 60 міс." строком до 02 березня 2017 року з виплатою процентів на вказаний вклад в розмірі 17 % річних та квитанція № 350527235 від 02 березня 2012 року, згідно з якою позивачка внесла на особовий рахунок по вкладу НОМЕР_3 1 040 000,00 грн, а також претензія, адресована ПАТ КБ "Приватбанк" 15 квітня 2014 року, в якій вона просила відновити нарахування відсотків по договору банківського вкладу "Стандарт, 60 міс." та сплатити пеню, а відповідачем, в свою чергу, не надано доказів виконання чи невиконання умов вказаного договору, у зв'язку з чим прийшов до передчасного висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог.

Крім того, поза увагою суду залишилось те, що припинення діяльності відокремлених структурних підрозділів банку не може бути підставою для звільнення відповідача від виконання зобов'язань, визначених депозитними договорами.

Оскільки обставини, пов'язані із перевіркою правильності визначення обставин справи та оцінки наданих сторонами доказів, судами з`ясовувались неналежним чином, чим порушено норми процесуального права ( ст. ст. 10, 60, 61, 179 ЦПК України) і таке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, то відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України ухвалені у справі рішення суду першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.