6-22325ск15 Про зобов`язання здійснити перерахунок страхових виплат та стягнення заборгованості по виплатам - 02.12.2015 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Долинського районного відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградської області, третя особа - публічне акціонерне товариство "Північний гірничо-збагачувальний комбінат", про зобов'язання здійснити перерахунок страхових виплат та стягнення заборгованості по виплатам за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 21 квітня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 16 червня 2015 року,

У січні 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з 4 січня 1972 року працювала у публічному акціонерному товаристві "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - ПАТ "Північний ГЗК") на різних посадах. Актом розслідування хронічного професійного захворювання від 19 травня 1998 року встановлено, що професійне захворювання - пиловий бронхіт, виникло внаслідок її роботи у період з 4 січня 1972 року по 1 серпня 1977 року дозувальником та майстром виробничої дільниці. Висновком МСЕК від 4 червня 1998 року їй вперше було встановлено третю групу інвалідності та втрату професійної працездатності у розмірі 50 % з 4 червня 1998 року по 4 червня 1999 року. Висновком МСЕК від 27 травня 1999 року їй було встановлено 2 групу інвалідності та втрату професійної працездатності у розмірі 70 % починаючи з 27 травня 1999 року безстроково. Відшкодування втраченого заробітку їй проводилось товариством відповідно з чинними на той час Правилами відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків", затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472 (472-93-п) (далі - Правила), наказами по підприємству від 28 липня 1998 року № 348 та № 363 від 28 липня 1999 року.

Вважала, що нарахування щомісячної страхової виплати для обчислення розміру відшкодування втраченого заробітку проведено з порушенням норм чинного законодавства та неналежним чином проведено коригування заробітку з урахуванням підвищення тарифних ставок, посадових окладів працівників підприємства до моменту ушкодження здоров'я.

Позивачка, з урахуванням уточнених вимог, просила зобов'язати відповідача здійснити перерахунок розміру втраченого заробітку і щомісячної страхової виплати, врахувавши при цьому, що станом на 1 квітня 2001 року цей розмір становив 275 грн 03 коп., та стягнути суму недоплати щомісячних страхових виплат за період з 15 січня 2012 року по 15 січня 2015 року у розмірі 24 689 грн 97 коп.

Рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 21 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 16 червня 2015 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач розрахунок розміру відшкодування шкоди провів відповідно до вимог п. 22 Правил та постанови Кабінету Міністрів України № 140 від 21 березня 1992 року "Про додаткові заходи у зв'язку з підвищенням заробітної плати" (140-92-п) , отже, її права відповідачем не порушені.

Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції та також зазначив, що оскаржуючи дії Долинського районного відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградської області (далі - Фонд), позивачка фактично не погодилась з довідкою, наданою підприємством та з відсутністю коригування її заробітної плати, виходячи з коефіцієнту 2.96.

Проте повністю погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 4 січня 1972 року ОСОБА_3 працювала у ПАТ "Північний ГЗК" на різних посадах.

Актом розслідування хронічного професійного захворювання від 19 травня 1998 року встановлено, що професійне захворювання - пиловий бронхіт, виникло внаслідок її роботи у період з 4 січня 1972 року по 1 серпня 1977 року дозувальником та майстром виробничої дільниці.

Висновком МСЕК від 4 червня 1998 року ОСОБА_3 вперше було встановлено третю групу інвалідності та втрату професійної працездатності у розмірі 50 % з 4 червня 1998 року по 4 червня 1999 року.

Висновком МСЕК від 27 травня 1999 року ОСОБА_3 було встановлено 2 групу інвалідності та втрату професійної працездатності у розмірі 70 %, починаючи з 27 травня 1999 року безстроково.

Вирішуючи спір, апеляційний суд виходив із того, що за бажанням ОСОБА_3 середньомісячний заробіток для розрахунку розміру відшкодування шкоди було взято за останні 3 календарні місяці (березень, квітень, травень 1977 року) і він склав 287 руб. 20 коп. Вказаний заробіток був відкоригований і склав 119 грн 28 коп. оскільки такий заробіток був меншим, ніж встановлений на той час місячний оклад майстра виробничої дільниці, для розрахунку розміру відшкодування шкоди було взято місячний оклад за професією майстра виробничої дільниці подібних виробничих дільниць виробничих галузей народного господарства, який на той момент складав 210 грн. З цієї суми ОСОБА_3 було нараховано одноразову допомогу та щомісячну суму відшкодування втраченого заробітку.

Крім того, Державним інспектором праці неодноразово проводились перевірки за зверненнями ОСОБА_3 щодо відповідності вимогам законодавства нарахування їй сум відшкодування шкоди, проте будь-яких порушень встановлено не було.

При цьому апеляційний суд не врахував таке.

Згідно з пп. 22, 28 Правил середньомісячний заробіток, з якого визначається або перераховується втрачений потерпілим заробіток, підлягає коригуванню на коефіцієнти підвищення тарифних ставок посадових окладів.

У абз. 5 п. 28 Правил зазначено, що перерахування розміру відшкодування шкоди (втраченого заробітку, витрат на соціальну і медичну допомогу) проводиться у разі підвищення тарифних ставок (окладів) працівників госпрозрахункових і бюджетних підприємств.

Таким чином, розмір втраченого заробітку потерпілого підлягає перерахуванню, якщо відбулося фактичне підвищення тарифних ставок (окладів).

Апеляційний суд зазначене не врахував та виходив із того, що, звертаючись до суду з даним позовом, позивачка фактично не погодилась з відсутністю коригування її заробітної плати, виходячи з коефіцієнту 2.96. При цьому апеляційний суд не перевірив, чи у період з 1 січня 1992 року працівникам ВАТ "Північний ГЗК" підвищувались посадові оклади на вказаний коефіцієнт, чи застосовувався він при коригуванні середньомісячної заробітної плати ОСОБА_3 за березень-квітень 1977 року, що має істотне значення для правильності нарахування останній щомісячної страхової виплати.

Крім того, апеляційний суд не звернув увагу на те, що відповідно до роз'яснень Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю Міністерства праці та соціальної політики України від 22 лютого 2008 року № 013-Є1674/11-54 береться середньомісячний заробіток ОСОБА_3 і помножується на перевідний коефіцієнт залежно від року, коли її було переведено (у випадку заявниці він становить 3,9). Визначений таким чином середньомісячний заробіток підвищують на фактичний коефіцієнт підвищення тарифних ставок і посадових окладів, що склався з 1 грудня 1991 року. На деяких підприємствах підвищення тарифних ставок проводили з 1 січня 1992 року у зв'язку з підвищенням мінімальної заробітної плати з 1 грудня 1991 року. У такому разі середньомісячний заробіток треба збільшувати на цей коефіцієнт. Зазначені доводи судом не перевірені.

Апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 212- 214, 315 ЦПК України на зазначене уваги не звернув, не перевірив належного розрахунку коригування розміру втраченого заробітку ОСОБА_3 з вказівкою на конкретні коефіцієнти підвищення тарифних ставок, не встановив та не зазначив у судовому рішенні, чи відбувалося за кожним з таких коефіцієнтів фактичне підвищення тарифних ставок (окладів) на підприємстві та фактичне збільшення розміру заробітної плати з огляду на положення нормативно-правових актів, на підставі яких коефіцієнти були введені та визначені, унаслідок чого не визначився з відповідністю розміру суми відшкодування, нарахованою позивачу, граничним сумам середньої заробітної плати.

За таких обставин судове рішення апеляційного суду є таким, що ґрунтується на припущеннях та не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.