Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О., суддів: Демяносова М.В., Іваненко Ю.Г., Коротуна В.М., Ступак О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа Немішаєвська селищна рада Київської області, про розподіл спільного майна подружжя, та за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6, третя особа Немішаєвська селищна рада Київської області, про розподіл спільного майна подружжя, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Бородянського районного суду Київської області від 21 квітня 2015 року та рішення апеляційного суду Київської області від 23 червня 2015 року,

ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом про розподіл спільного майна подружжя.

ОСОБА_7 звернувся до суду з зустрічним позовом про розподіл спільного майна подружжя.

Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 21 квітня 2015 року позов ОСОБА_6 задоволено частково.

Визнано незавершений будівництвом будинок АДРЕСА_1 об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Визнано за ОСОБА_6 право власності на Ѕ частини незавершеного будівництвом будинку АДРЕСА_1.

У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 23 червня 2015 року рішення Бородянського районного суду Київської області від 21 квітня 2015 року змінено.

Визнано за ОСОБА_6 право власності на Ѕ частини незавершеного будівництвом будинку АДРЕСА_1, як об'єкту права спільної сумісної власності подружжя.

В інших частинах рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовити, зустрічний позов задовольнити, мотивуючи свої доводи порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно із ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_6, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що будівництво житлового будинку розпочато за час спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та проводилось під час шлюбу між сторонами, а тому спірний житловий будинок є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7, суди виходили із того, що рішенням Бородянського районного суду Київської області від 30 липня 2012 року вирішено питання про поділ спільного майна подружжя.

Проте зазначені висновки судів не відповідають вимогам матеріального та процесуального закону з наступних підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в період з 1 січня 2004 року по 24 жовтня 2008 року проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу.

25 жовтня 2008 року шлюб між ними було зареєстровано відділом РАЦС Коростенського МУЮ Житомирської області, який 16 грудня 2010 року було розірвано на підставі Рішенням Коростенського міжрайонного суду Житомирської області.

14 травня 2004 року ОСОБА_7 на підставі рішення виконкому Немішаєвської селищної ради отримав у користування земельну ділянку площею 1200 кв. м для будівництва житлового будинку, яка розташована по АДРЕСА_1

ОСОБА_6 зазначала, що у вересні 2005 року вона відчужила належний їй автомобіль марки "ВАЗ 2106" та за отримані від реалізації кошти вона із ОСОБА_7 звели фундамент та цоколь будинку на вищезгаданій земельній ділянці.

Відповідно до висновку судової незалежної експертизи від 24 жовтня 2014 року враховуючи неможливість здійснення обстеження та виявлення фактично виконаних робіт з будівництва житлового будинку, а також приймаючи до уваги відсутність у наданих матеріалів та додаткових документах усіх необхідних даних щодо відсотку готовності кожного конструктивного елементу дослідженого житлового будинку (зокрема, конкретних числових значень у відсотках) визначити відсоток готовності будинку АДРЕСА_1 не вбачалося можливим.

Під час проведення зовнішнього візуального огляду спірного будинку було виявлено, що будинок фактично збудований, зовні опоряджений, має вікна та зовні (вхідні) двері, по будинку проходять газові труби та встановлено лічильник, кондиціонер і підведено електродроти.

Експерт вважав, що дійсна вартість будинку АДРЕСА_1 (з урахуванням земельного компоненту) на момент складання висновку становить 705 998 грн, що еквівалентно 54 512 дол. США.

Вартість будівництва будинку АДРЕСА_1, що включає вартість будівельних матеріалів, вартість будівельно-монтажних робіт та вартість експлуатації машин і механізмів, використаних для будівництва, станом на момент проведення експертизи в цілому склала: 690 823 грн., що еквівалентно 53 340 дол. США. (одна друга).

В уточненій позовні заяві від 21 січня 2015 року ОСОБА_6 просила суд визнати незавершений будівництвом будинок будинку АДРЕСА_1 об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнати за нею право власності на Ѕ частину зазначеного житлового будинку.

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені у статті 60 СК України.

За змістом цієї норми майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статтю 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати спірному набутому майну режим спільного майна є: 1) час набуття такого майна, 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття), 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя.

Тільки в разі встановлення цих фактів і визначення критеріїв норма статті 60 СК України вважається правильно застосованою.

Визнаючи спірний недобудований житловий будинок об'єктом права спільної сумісної власності, суди не врахували вищезазначених вимог норм матеріального закону, не встановили та в рішеннях не зазначили чим підтверджується участь ОСОБА_6 у будівництві спірного житлового будинку, оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження факту реалізації автомобіля марки "ВАЗ 2106" позивачкою не було надано, не звернули уваги, що акти виконаних робіт, видаткові накладні на будівельні матеріали видані на ім'я ОСОБА_7 Враховуючи зазначене, суди не встановили розмір частки кожного з подружжя із урахуванням вкладів зроблених кожним із них, що передбачено ст. 60 СК України.

Крім того, визнаючи за ОСОБА_6 право власності на Ѕ частину незавершеного будівництвом житлового будинку, суди не врахували наступне.

Відповідно до статті 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів визначається постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 534 (534-2009-п) та іншими нормативними актами Кабінету Міністрів України та Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України.

Відповідно до вимог статей 328 та 329 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

За змістом зазначених норм матеріального права до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об'єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Визнавши за ОСОБА_6 право власності на Ѕ частину спірного житлового будинку, суди не врахували, що визнання права власності на новостворене майно за рішенням суду законом не передбачено, а відповідно до вимог ст. ст. 69, 70, 74 СК України визнати спірне майно нерухоме об'єктом права власності подружжя із визначенням частки у ньому.

Також не можна погодитись із висновками судів в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7 з наступних підстав.

Відповідно до п. п. 11, 12, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК).

У мотивувальній частині кожного рішення має бути наведено також посилання на закон та інші нормативно-правові акти матеріального права (назва, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт закону), у відповідних випадках - на норми Конституції України (254к/96-ВР) , на підставі яких визначено права та обов'язки сторін у спірних правовідносинах, на статті 10, 11, 60, 212 та 214 ЦПК (статті 224- 226 ЦПК - при ухваленні заочного рішення) й інші норми процесуального права, керуючись якими суд установив обставини справи, права та обов'язки сторін.

Резолютивна частина повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні й такі, що випливають зі встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог і залежно від характеру справи давати відповіді на інші питання, зазначені у статтях 215 - 217 ЦПК України. У ній, зокрема, має бути зазначено: висновок суду по суті позовних вимог; які саме права позивача визнано або поновлено; конкретні дії, які відповідач повинен вчинити та на чию користь, або інший передбачений законом спосіб захисту порушеного права.

Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 30 липня 2013 року встановлений факт проживання ОСОБА_6 разом з ОСОБА_7 однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з 1 січня 2004 року до 24 жовтня 2008 року та визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_6 та ОСОБА_7 газовий котел, диван, крісло, двоспальне ліжко, дві тумбочки, трюмо, шафу та телевізор LG.

На порушення вимог процесуального закону, суди не врахували, що рішенням Бородянського районного суду Київської області від 30 липня 2013 року не вирішувалось питання про поділ автомобіля марки "Toyota Carina", вимога ОСОБА_7 про поділ зазначеного автомобіля судами розглянута не була.

Отже, судові рішення першої та апеляційної інстанції не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Бородянського районного суду Київської області від 21 квітня 2015 року та рішення апеляційного суду Київської області від 23 червня 2015 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

ухвала оскарженню не підлягає.