6-24853ск15 Про поділ майна подружжя, та визнання права власності на житловий будинок із надвірними будівлями - 02.12.2015 Прийняття

Під час розгляду справи ОСОБА_5 змінила позовні вимоги та остаточно просила визнати за нею право власності на житловий будинок із надвірними будівлями, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, м. Харків. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 09 листопада 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_6, вона є власником земельної ділянки загальною площею 0,1500 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, м. Харків. Зазначила, що протягом 2012-2014 років вона самовільно за власні кошти, господарським способом без отримання відповідних дозволів на початок будівельних робіт, побудувала житловий будинок літ. "А-1", що складається із: приміщень першого поверху 1-:-7, І, загальною площею 96,4 кв. м, житловою площею 45,0 кв. м; приміщень другого поверху 8-:-12, загальною площею 69,4 кв. м, житловою площею 51,5 кв. м; всього по будинку загальна площа складає 165,8 кв. м, житлова площа - 96,5 кв. м, та надвірні будівлі: літ. "Б" - альтанка; літ "В" - льох; літ. "Г" - гараж; № 1 - брама; № 2, 4 - паркан; № 3 - зливна яма; № 5 - замощення. Вказаний будинок із надвірними будівлями був реконструйований нею за власні кошти та згідно з технічним висновком "Про стан будівельних конструкцій житлового будинку з надвірними будівлями по вул. Північній, 13 у м. Харкові" технічний стан будинку та надвірних будівель відповідає будівельним та санітарно-гігієнічним та пожежним нормам та правилам.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 11 червня 2014 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на житловий будинок літ. "А-1", який складається із приміщень першого поверху 1-:-7, І, загальною площею 96,4 кв. м, житловою площею 45,0 кв. м; приміщень другого поверху 8-:-12, загальною площею 69,4 кв. м, житловою площею 51,5 кв. м, а всього - загальною площею 5,8 кв. м, житловою площею 96,5 кв. м, та надвірні будівлі: літ. "Б" - альтанка; літ. "В" - льох; літ. "Г" - гараж; № 1 - брама; № 2, 4 - паркан; № 3 - зливна яма; № 5 - замощення, що розташовані на земельній ділянці площею 0,1500 га за адресою: АДРЕСА_1, м. Харків.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 06 липня 2015 року задоволено апеляційну скаргу прокурора Московського району м. Харкова, скасовано рішення суду першої інстанції, у задоволенні вказаного позову відмовлено.

У касаційній скарзі третя особа у справі - Харківська міська рада - просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з ч. 2 ст. 337 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Виходячи з вимог ст. 316 ЦПК України щодо змісту, рішення апеляційного суду повинно мати: мотивувальну частину із зазначенням мотивів зміни рішення, скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення; встановлених судом першої інстанції обставин, а також обставин, встановлених апеляційним судом, і визначених відповідно до них правовідносин; назви, статті закону, на підставі якого вирішено справу; резолютивну частину із зазначенням висновку апеляційного суду про зміну чи скасування рішення, задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково; висновку апеляційного суду по суті позовних вимог.

Рішення апеляційного суду відповідає наведеним нормам процесуального права, є законним та обґрунтованим.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження в установлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

Згідно зі змістом пп. 1 п. "б" ч. 1 ст. 31 Закону України від 21 травня 1997 року "Про місцеве самоврядування в Україні" прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів у порядку, встановленому законодавством, відноситься до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.

Відповідно до ст. 30-1 Закону України "Про планування і забудову територій", ст. 18 Закону України "Про основи містобудування" будівництво об'єктів містобудування незалежно від форм власності здійснюється з дозволу відповідних рад, які можуть делегувати це право відповідним виконавчим органам, закінчені будівництвом об'єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 1 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 року № 1243 (1243-2004-п) , прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації об'єктів нового будівництва, зокрема, як житлово-громадського, так і виробничого призначення, інженерних мереж та споруд, їх інженерно-техничного оснащення відповідно до проектної документації, нормативних вимог, вихідних даних на проектування.

Статтею 9 Закону України "Про архітектурну діяльність" передбачено, що будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил, місцевих правил забудови населених пунктів.

Відповідно до п. 8 ст. 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.

Згідно з ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (ч. 2 ст. 376 ЦК).

Проте в силу ч. 3 ст. 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, лише за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (ч. 5 ст. 376 ЦК України).

Згідно з роз'ясненнями, які містяться у п. п. 9, 14 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 "Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)" (v0006740-12) при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що відповідно до ст. 26 Закону № 2780-XII спори з питань містобудування вирішуються радами, інспекціями державного будівельного архітектурного контролю у межах їх повноважень, а також судом відповідно до законодавства.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 ЦК, ч. 1 ст. 3 ЦПК). У зв'язку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

На підставі ч. 3 ст. 376 ЦК суд може задовольнити позов про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на земельній ділянці, що не надавалася у власність чи користування особі, яка збудувала його, якщо їй у встановленому законом порядку було передано земельну ділянку у власність або надано у користування під уже збудоване нерухоме майно відповідно до її цільового призначення, та за умови, що будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією, а також у разі, якщо ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу (ч. 3 ст. 375 ЦК).

Виходячи з вищевикладеного, помилковим є висновок суду першої інстанції про задоволення указаного позову та визнання за позивачем права власності на житловий будинок із надвірними спорудами, що розташовані на земельній ділянці площею 0,1500 га за адресою: АДРЕСА_1, м. Харків, із тих підстав, що збудовані позивачем спірні споруди відповідно до технічного висновку можуть експлуатуватися.

Із такими висновками суду першої інстанції обґрунтовано не погодився апеляційний суд та, переглядаючи справу в апеляційному порядку за апеляційною скаргою прокурора Московського району м. Харкова в інтересах держави в особі Департаменту державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області, правильно виходив із недоведеності та необґрунтованості заявлених позовних вимог відповідно до приписів ст. ст. 59, 60 ЦПК України, адже, як правильно зазначив суд, спірна житлова будівля на час розгляду справи в суді в експлуатацію не прийнята, у встановленому законом порядку за власником не зареєстрована.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі третьої особи у справі - Харківської міської ради - доводи, а саме: прокурором не доведено, що рішення суду першої інстанції стосується прав та обов'язків Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області, таким чином, не доведено факту порушення інтересів держави; судом першої інстанції правомірно застосовано ст. 376 ЦК України та визнано за позивачем право власності на спірні споруди, висновків апеляційного суду не спростовують, зводяться до переоцінки доказів, що згідно з ч. 1 ст. 335 ЦПК України на стадії касаційного перегляду справи недопустимо.