6-29958ск15 Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 02.12.2015 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" на рішення Київського районного суду м. Полтави від 06 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 09 вересня 2015 року,

У березні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Родовід Банк" (далі - ПАТ "Родовід Банк") звернулося до суду з указаним позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_3 на свою користь заборгованість за кредитним договором від 12 червня 2008 року № 54.3/АА-00008.08.2 у розмірі 2 803 257 грн 67 коп. та 3 654 грн судового збору.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 06 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 09 вересня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зміст ухвали суду апеляційної інстанції передбачено в ст. 315 ЦПК України, в якій, зокрема, зазначаються узагальнені доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі; встановлені судом першої інстанції обставини; мотиви, з яких апеляційний суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався; у разі відхилення апеляційної скарги зазначаються мотиви її відхилення.

Проте судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій зазначеним нормам процесуального права не відповідають.

Відмовляючи в задоволенні указаного позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із передбачених ч. 4 ст. 267 ЦК України підстав, оскільки позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з цим позовом.

Обґрунтовуючи свій висновок, суд виходив із того, що за умовами кредитного договору № 543/АА-00008.08.2, укладеного 12 червня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством "Родовід Банк", правонаступником якого є ПАТ "Родовід Банк", і ОСОБА_3, остання отримала кредит у розмірі 15 608 доларів США для придбання транспортного засобу з кінцевим терміном повернення кредитних коштів до 12 червня 2011 року та зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 14 % річних. Додатковою угодою до кредитного договору від 28 серпня 2008 року процентну ставку за користування кредитними коштами збільшено до 16 % річних.

Згідно з п. 3.1.1 кредитного договору позичальник зобов'язався: починаючи з місяця, наступного за звітним, щомісяця до 10 числа (включно) кожного календарного місяця, частково погашати заборгованість за кредитним договором у сумі 433,56 доларів США на рахунок, указаний у п. 1.3 цього договору, шляхом внесення коштів готівкою чи перерахування їх зі свого поточного рахунку; сплачувати банку нараховані проценти за користування кредитом щомісяця до 10 числа (включно) кожного календарного місяця, наступного за звітним.

Пунктом 3.1.2 договору установлено, що позичальник зобов'язаний повернути одержані кредитні кошти згідно з умовами цього договору не пізніше 12 червня 2011 року.

Разом із тим п. 7.6 кредитного договору передбачено строк дії договору до повного погашення позичальником заборгованості за кредитами та процентами за користування ними, кінцевий строк повернення кредиту до 12 червня 2011 року, а також строки виконання зобов'язань зі щомісячним погашенням платежів до 10 числа включно кожного календарного місяця для основної заборгованості (п. 3.1 кредитного договору) і для процентів за користування кредитом (п. 3.3 кредитного договору).

Водночас 12 червня 2008 року між тими самими сторонами укладено договір застави транспортного засобу - автомобіля марки "Peugeot", модель "Bipper Fourgon 1.4Е", 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, на забезпечення виконання позичальником зобов'язань за вказаним кредитним договором.

На підставі наданої позивачем виписки із банківського рахунку, відкритого на ім'я відповідача, останній платіж за вказаним кредитним договором здійснено позичальником у жовтні 2009 року.

Крім того, суд установив, що у 2011 році на банківський рахунок, відкритий на ім'я відповідача, надходили грошові кошти на погашення заборгованості за кредитним договором, але в результаті примусового стягнення заборгованості у зв'язку з виконанням виконавчого напису нотаріуса від 27 листопада 2009 року, яким звернуто стягнення на автомобіль марки "Peugeot", модель "Bipper Fourgon 1.4Е", 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, для задоволення вимог банку про стягнення кредитної заборгованості, яка становила на час видачі виконавчого напису 24 419,19 доларів США, що еквівалентно 194 889 грн 66 коп.

Враховуючи, що у жовтні 2009 року позичальник перестав виконувати щомісячні зобов'язання з погашення кредиту та процентів за користування кредитом, тому суд дійшов висновку, що, звернувшись 24 березня 2014 року до суду з цим позовом, банк пропустив строк позовної давності, на застосуванні якої наполягав відповідач.

Із вказаними висновками суду першої інстанції погодився й апеляційний суд та, переглядаючи справу в апеляційному порядку, виходив із того, що у жовтні 2009 року позичальник вніс останній платіж, а 27 листопада 2009 року нотаріус виніс виконавчий напис про стягнення з боржника кредитної заборгованості у розмірі 196 589 грн за рахунок заставного майна - автомобіля, тому саме з цього часу почався перебіг строку позовної давності.

Проте із вищевказаними висновками судів попередніх інстанцій в повній мірі погодитися не можна, оскільки таких суди дійшли із порушенням норм процесуального права, зокрема, у достатньому обсязі не встановили фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, та внаслідок неправильного тлумачення норм матеріального права.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у заінтересованої сторони права на позов.

Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами), починається стосовно кожної окремої частини від дня, коли відбулося це порушення.

Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу.

У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання - вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - ст. 1048 ЦК України), що підлягає сплаті.

Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів.

Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно із ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст. 253 ЦК України).

Такої правової позиції дійшов Верховний Суд України, зокрема у постанові від 06 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13, яка у силу вимог ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України; суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Разом із тим відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 19 листопада 2014 року у справі № 6-160цс14, перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами), починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення; позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу; у разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання - вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом із нарахованими процентами - ст. 1048 ЦК України), що підлягає сплаті; несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів; відповідно до вимог ст. 266, ч. 2 ст. 258 ЦК України стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду та починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Отже, поряд з установленням строку дії договору (до 12 червня 2011 року) сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

З огляду на викладене необхідно розрізняти: строк позовної давності по кожному щомісячному платежу, та строк позовної давності щодо повернення кредиту в цілому.

При постановленні рішення судами не перевірено, чи дотримано позивачем при зверненні до суду 19 березня 2014 року (дата подання позовної заяви до відділення поштового зв'язку (а. с. 21)) строк позовної давності по всіх щомісячних платежах, визначених графіком платежів, а саме щодо платежів, строк сплати яких визначено графіком 10 квітня 2011 року, 10 травня 2011 року, 10 червня 2011 року, 12 червня 2011 року (а. с. 8).

Крім того, на а. с. 85 міститься постанова головного державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції (далі - Київський ВДВС Полтавського МУЮ) ОСОБА_4 від 26 листопада 2010 року про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Сергєєвої О.О. від 27 листопада 2009 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ "Родовід Банк" 196 589 грн 56 коп. за рахунок заставного майна - автомобіля марки "Peugeot", модель "Bipper Fourgon 1.4Е", а на а. с. 90-91 міститься постанова головного державного виконавця Київського ВДВС Полтавського МУЮ ОСОБА_4 від 23 грудня 2011 року про повернення виконавчого документа стягувачу, згідно з якою майно реалізовано, залишок боргу станом на 23 грудня 2011 року становить 161 571 грн 38 коп.

Однак вищевикладене залишилося поза увагою й відповідною правовою оцінкою суду першої інстанції, який на порушення вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України не надав належної оцінки наявним у справі доказам, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, а саме дійсного розміру заборгованості, які мають значення для правильного вирішення справи, крім того, у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, що призвело до передчасного висновку про відмову у задоволенні позову.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд не перевірив у достатньому обсязі доводів апеляційної скарги та законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції по суті вирішеного спору, в результаті чого помилково залишив без змін рішення суду першої інстанції.

Оскільки суди першої й апеляційної інстанцій всупереч вимогам ст. ст. 212- 214, 303 ЦПК України порушили норми процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, тому колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а ухвалені у справі рішення судів першої й апеляційної інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.