Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Касьяна О.П.,

суддів: Амеліна В.І., Дербенцевої Т.П., Остапчука Д.О., Савченко В.О.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про стягнення аліментів на повнолітню дитину на період навчання, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 травня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 23 червня 2015 року,

У березні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на повнолітню дитину на період навчання.

Позовні вимоги мотивувала тим, що перебувала із відповідачем у зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Посилаючись на те, що син досяг повноліття, проте продовжує навчання на першому курсі денної форми у Національній академії державної прикордонної служби України ім. Б. Хмельницького, а тому потребує матеріальної допомоги, ОСОБА_1 уточнивши позовні вимоги просила стягнути з відповідача аліменти на утримання сина в розмірі ј частини від усіх видів заробітку останнього.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 травня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 23 червня 2015 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_3 в розмірі 1/6 частини від усіх видів заробітку щомісячно, починаючи з 05 березня 2015 року й до досягнення дитиною 23-річного віку, але не довше ніж до припинення навчання.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить ухвалені у справі судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Вирішуючи спір й задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, виходив з того, що відповідач зобов'язаний надавати матеріальну допомогу сину, який продовжує навчання.

Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції, зазначивши про відповідність рішення суду вимогам матеріального та процесуального права.

Проте з такими висновками суду апеляційної інстанції повністю погодитися не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам ухвала суду апеляційної інстанції в повній мірі не відповідає.

Судом установлено, що сторони є батьками повнолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який навчається на денній формі навчання у Національній академії державної прикордонної служби України ім. Б. Хмельницького.

Частиною 1 ст. 199 СК України передбачено, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.

Згідно з ч. 3 цієї статті право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

У п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" (v0003700-06) судам роз'яснено, що обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

Тобто однією із умов стягнення аліментів на повнолітню дитину є можливість надавати матеріальну допомогу.

Згідно зі ст. 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у ст. 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 зазначав про відсутність у нього можливості надавати матеріальну допомогу повнолітньому сину, оскільки його місячний дохід складає близько 2 000 грн, а на його утриманні перебуває двоє малолітніх дітей та дружина, яка не працює.

Апеляційний суд перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції на порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 303, 315 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув, не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення спору, заперечень відповідача щодо відсутності у нього можливості матеріально допомагати сину належним чином не перевірив, й в достатньому обсязі не визначився з тим, чи має відповідач можливість надавати матеріальну допомогу повнолітньому сину, який навчається.

При цьому, висновки суду про наявність сукупності усіх юридичних фактів необхідних для стягнення аліментів на повнолітню дитину, у порушення вимог ч. 4 ст. 60 ЦПК України ґрунтуються на припущеннях.

Крім того, відповідно до ст. 3 ЦПК України та ст. 199 СК України право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів на повнолітню дитину має той з батьків з ким вона проживає. За змістом зазначених статей ОСОБА_1 мала право звернутися з позовом. Однак, такий позов міг бути поданий в інтересах повнолітнього сина, який повинен бути позивачем у зазначеній справі, а з огляду на те, що останій є дієздатним, аліменти мали бути стягнуті на його, а не інших осіб, користь, і тоді, коли такі особи наділені правом звернення до суду з позовом в їх інтересах.

Право на звернення до суду з позовом не наділяє таку особу правом матеріально-правової вимоги до відповідача, у своїх інтересах, в тому числі і щодо стягнення аліментів на свою користь.

Ці положення закону при вирішенні спору не враховані, аліменти стягнуті на користь матері повнолітнього ОСОБА_3

Ураховуючи те, що фактичні обставини справи, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлені, судова ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності і обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 23 червня 2015 року скасувати, справу передати на новий апеляційний розгляд.

ухвала оскарженню не підлягає.