6-28492ск15 Про визнання недійсним договору іпотеки - 02.12.2015 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства "Родовід Банк", треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ЛакустаСвітлана Іванівна, служба у справах дітей Печерської районної у місті Києві державної адміністрації, про визнання недійсним договору іпотеки, за касаційною скаргою Лакусти Світлани Іванівни в особі представника Лакусти ОлексіяІвановича на рішення Апеляційного суду м. Києва від 07 жовтня 2013 року,

У жовтні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" (далі - ПАТ "Родовід Банк") про визнання недійсним договору іпотеки.

Зазначав, що у забезпечення кредитного договору, за яким він отримав кредит у розмірі 250 000 доларів США, 15 квітня 2015 року між ним та відповідачем було укладено договір іпотеки, за умовами якого в іпотеку банку було передано належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1.

Посилаючись на те, що при укладенні цього договору були порушені права його неповнолітніх дітей ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, які на момент укладення спірного договору були зареєстровані за вказаною адресою, проте відповідного дозволу органу піки і піклування отримано не було, ОСОБА_1 просив позов задовольнити та визнати договір іпотеки недійсним.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 09 січня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 07 жовтня 2013 року зазначене рішення районного суду скасовано й позов задоволено.

Визнано недійсним укладений 15 квітня 2005 року між ОСОБА_1 та ПАТ "Родовід Банк" договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1

Вирішено питання про судові витрати.

У касаційній скарзі Лакуста С.І. в особі представника Лакусти О.І. просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції, що було помилково скасовано.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.

Відповідно до ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За правилами ч. 3 ст. 335 ЦПК України суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду апеляційної інстанції в повній мірі не відповідає.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірний договір іпотеки укладено всупереч правам та інтересам дітей позивача.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна виходячи з наступного.

Судом установлено, що у забезпечення належного виконання зобов'язань за кредитним договором, між сторонами 15 квітня 2005 року було укладено договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_1 передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1

Зазначена квартира є власністю ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності, видане Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації від 27 лютого 2004 року.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи копії довідки ТОВ "Сервіс" № 65 від 13 вересня 2012 року у квартирі АДРЕСА_1 станом на 15 квітня 2005 року були зареєстровані ОСОБА_6, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 (а.с. 32).

Проте, згідно копій довідок № 14 від 25 лютого 2010 року та № 62 від 13 вересня 2012 року у вказаній квартирі зареєстровані ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_5 (а.с. 30-31).

Відповідно до ч. 6 ст. 203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. За ч. ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 17 Закону України "Про охорону дитинства" (у редакції чинній на момент укладення договору іпотеки) батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватись від імені дитини порукою, видавати зобов`язання.

Згідно ст. 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" (у редакції чинній на момент укладення договору іпотеки) органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей. Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування.

Отже одним із правочинів, які не можуть вчиняти батьки або особи, які їх замінюють, без дозволу органів опіки та піклування, відповідно до ст. 177 СК України, ст. 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" та ч. 3 ст. 17 Закону України "Про охорону дитинства", є відмова від майнових прав дитини, до яких відноситься і право користування жилим приміщенням.

Отже, згода органу опіки і піклування необхідна лише у випадку, якщо дитина є власником (співвласником), або має право на користування жилим приміщенням, що відчужується.

У п. 44 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" (v0005740-12) визначено, що суди повинні виходити із того, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладення договору іпотеки.

Ураховуючи ці положення, суди повинні виходити із того, чи мала дитина право власності чи право користування на предмет іпотеки на момент укладення договору іпотеки.

Разом із тим, положення ст. 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей", яке вимагає попередньої згоди органу опіки і піклування для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право користування яким мають діти, чинне з 01 січня 2006 року і на договори, укладені до цієї дати, не поширюються (стаття 58 Конституції України).

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції у порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України на вищезазначені положення закону уваги не звернув, не встановив фактичні обставини справи, зокрема наявність у ОСОБА_4, ОСОБА_5 права власності та права користування спірною квартирою, яка є предметом іпотеки, взагалі не з'ясував та не перевірив за даними відповідного органу інформацію про зареєстроване місце проживання дітей позивача на час укладення оскаржуваного договору іпотеки й не визначився з тим чи вимагалася згода органу опіки та піклування на укладення такого договору, з урахуванням дати його укладення.

Встановлення вказаних обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору в частині чинності договору іпотеки.

Також судом апеляційної інстанції не враховано, що надані позивачем копії довідок про реєстрацію в спірній квартирі членів його сім'ї, не містять штампів та не скріплені печаткою юридичної особи, підписи посадових осіб, не є належними доказами у розумінні ст. 58 ЦПК України.

Отже, апеляційний суд не виконав своїх обов'язків, визначених ст. ст. 303, 304, 316 ЦПК України.

Допущене судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, згідно вимог ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухваленого судового рішення і направлення справи на новий судовий розгляд до апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно з'ясувати характер спірних правовідносин, права та обов'язки сторін у справі, законодавство, яке підлягає застосуванню, й ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ