Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Червинської М.Є.,

суддів: Завгородньої І.М., Коротуна В.М.,

Мазур Л.М., Попович О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу судді Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 18 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 15 червня 2016 року,

У квітні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що йому завдано шкоди в результаті викладення незаконного висновку Верховним Судом України у постанові № 6-164цс12 від 23 січня 2013 року.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 18 квітня 2016 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 15 червня 2016 року, відмовлено у відкритті провадження у справі.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвали судів першої та апеляційної інстанцій, та передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-МІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із наявності підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК України, згідно з якою суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Проте погодитися із вказаними висновками судів не можна виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Так, статтею 8 Конституції України передбачено, що особа має право звернутися до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України (254к/96-ВР) .

Відповідно до ст. 62 Конституції України матеріальна і моральна шкода, заподіяна при здійсненні правосуддя, відшкодовується державою лише безпідставно засудженій особі в разі скасування вироку як неправосудного

Згідно з ч. 5 ст. 1176 ЦК України, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення у цивільній справі, відшкодовується державою у повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Суд є органом, який розглядає скарги на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, їх посадових осіб (ст. 56 Конституції України), а його рішення (дії, бездіяльність) оскаржуються лише в порядку, визначеному ст. 129 Конституції України та законодавством про судочинство.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп (v009p710-97) частину першу ст. 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі ст. 64 Конституції України не може бути обмежене. Частину 2 ст. 24 Конституції України необхідно розуміти так, що юрисдикція судів, тобто їх повноваження вирішувати спори про право та інші правові питання, поширюються на всі правовідносини, що виникають у державі.

Також у висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських судів щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема, питання етики, несумісної поведінки та безсторонності зазначено, що за загальним принципом судді повинні персонально бути повністю звільненими від відповідальності стосовно претензій, які пред'являються їм у зв'язку з добросовісним здійсненням ними своїх функцій. Судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (у тому числі, наприклад, надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.

Зі змісту позовної заяви ОСОБА_3 вбачається, що він звертається до суду з позовом про відшкодування йому шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом стягнення їх з рахунків державної казначейської служби; у позові не оскаржує процесуальних дій чи актів, а ставить питання про відшкодування майнової шкоди, завданої в результаті ухвалення незаконного рішення, тому з висновками судів про те, що вимоги ОСОБА_3 не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, погодитись неможливо.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд не врахував, що позовні вимоги про відшкодування шкоди пред'явлені позивачем не до суду, а до Державної казначейської служби України.

З урахуванням наведеного постановлені у справі ухвали не можуть залишатися в силі та з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 342 ЦПК України, підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу судді Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 18 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 15 червня 2016 року скасувати, справу направити для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Ухвала оскарженню не підлягає.