6-28242ск15 Про поділ спільного майна подружжя - 02.12.2015 Прийняття

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 - на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 8 грудня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 20 травня 2015 року,

У травні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що з серпня 2005 року по квітень 2014 року знаходилась у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 За час шлюбу ними було придбано автомобіль DONG FENG DFA, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1. Зазначала, що добровільно вирішити питання про поділ спільного майна вони не можуть.

З урахуванням викладеного позивачка просила припинити право власності на належну їй 1/2 частку вказаного автомобіля та визнати на нього право власності за відповідачем, а також стягнути на її користь з відповідача грошову компенсацію у розмірі 25 тис. грн.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 8 грудня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 20 травня 2015 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_4 право власності на автомобіль DONG FENG DFA, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1. Припинено за ОСОБА_3 право власності на вказаний автомобіль. У частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошової компенсації, що становить 1/2 вартості зазначеного автомобіля у розмірі 25 тис. грн, відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходячи з того, що спірний автомобіль є спільним майном подружжя, припинив право власності на автомобіль, частка якого належить позивачці, і визнав за відповідачем право власності на цей автомобіль. При цьому суд відмовив у стягненні грошової компенсації за належну їй 1/2 частку вартості автомобіля, пославшись на те, що при поділі майна подружжя слід враховувати також їхні борги, а автомобіль був придбаний у кредит, який було погашено за рахунок позики брата відповідача, якому він грошові кошти повернув.

Проте погодитись із такими висновками судів не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що сторони у справі, ОСОБА_3 і ОСОБА_4, перебували у зареєстрованому шлюбі з 11 серпня 2005 року, який було розірвано рішенням суду від 1 квітня 2014 року.

Судами також встановлено, що за час шлюбу 25 грудня 2007 року ними було придбано в кредит вантажний автомобіль DONG FENG DFA, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, який зареєстровано за ОСОБА_4

Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно з ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Оскільки автомобіль є неподільним майном, то відповідно до ч. 2 ст. 71 СК України неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Правильно застосувавши наведені вище норми матеріального права, суди послались на ч. 4 ст. 65 СК України, згідно з якою договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

При цьому суди виходили з того, що відповідач більше половини вартості автомобіля, а саме 57 528 грн, повернув третій особі, своєму брату, який позичив кошти на виплату вартості автомобіля, що підтверджується свідками та письмовими розписками.

Разом з тим суди не звернули уваги на те, що відповідно до ст. ст. 57- 59 ЦПК України обставини справи повинні підтверджуватися належними та допустимими доказами.

Крім того, згідно з ч. 2 ст. 64 ЦПК України письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу.

У порушення наведених норм процесуального права, а також вимог ст. ст. 168, 185 ЦПК України суд не розглянув клопотання позивачки про надання оригіналів боргових розписок, а також її заяву про сумнів в їх достовірності та фальшивості.

Зазначене має важливе юридичне значення для вирішення спору, оскільки згідно з ч. 1 ст. 218 ЦК України заперечення однією з сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Проте в обґрунтування свого рішення суди поклалися на показання свідків.

Отже, висновки судів належним чином не мотивовані, а також ґрунтуються на припущеннях, що заборонено ч. 4 ст. 60 ЦПК України.

У зв'язку з наведеним судами не врахована призумція спільності майна подружжя, а, вказавши, що позивачка займалася вихованням дитини та фактично не працювала, не врахували вимоги ч. 1 ст. 60 СК України.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не встановлені, судові рішення не можутьвважатись законними й обґрунтованими, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 - задовольнити.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 8 грудня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 20 травня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.