6-22029ск15 Про встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності у порядку спадкування за законом та внесення змін до свідоцтва про право на спадщину - 02.12.2015 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Першої державної нотаріальної контори Харківського району Харківської області про встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності у порядку спадкування за законом та внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 01 квітня 2015 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 11 червня 2015 року,

У липні 2014 року ОСОБА_3 звернулась до суду із указаним позовом, у якому просила встановити факт прийняття нею спадщини після смерті батька - ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2. Визнати за нею право власності у порядку спадкування за законом на Ѕ частини житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Також внести зміни до свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого державним нотаріусом Першої державної нотаріальної контори Харківського району Харківської області 17 грудня 2012 року, зазначивши право власності ОСОБА_3 на ј частини зазначеного житлового будинку після смерті матері - ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що вона та відповідач є рідними сестрами, їх батьку - ОСОБА_5 за життя на праві власності належав вищевказаний житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами. Після смерті батька відкрилась спадщина у вигляді зазначеного житлового будинку. Спадкоємцями першої черги за законом були сторони у справі та їх мати, однак жодна з них не звернулась до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини. На момент прийняття спадщини позивач була неповнолітньою та постійно проживала разом із спадкодавцем і була зареєстрована за вказаною адресою. Відповідач проживала окремо. Таким чином, позивач та її мати вважали себе такими, що фактично прийняли спадщину по Ѕ частини спірного житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами.

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла їх мати ОСОБА_6 Після її смерті відкрилась спадщина у вигляді житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами. Спадкоємцями першої черги за законом були сторони у справі та ОСОБА_7, яка відмовилась від прийняття спадщини на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4, подавши відповідну заяву до нотаріальної контори. Відповідно до свідоцтва про право власності від 17 грудня 2012 року сторони успадкували по Ѕ частини зазначеного житлового з надвірними будівлями та спорудами. Посилаючись на те, що нотаріусом не враховано факту прийняття позивачем спадщини після смерті батька, просила позов задовольнити.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 01 квітня 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Встановлено факт, що ОСОБА_3 прийняла спадщину після смерті батька ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2, яка складається з 2/8 частини житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 5/8 частини житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, з яких: 2/8 частин після смерті батька ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2, 3/8 частини після смерті матері ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_3.

Зобов'язано Першу державну нотаріальну контору Харківського району Харківської області внести зміни до свідоцтв про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_3, виданих 17 грудня 2012 року державним нотаріусом Першої державної нотаріальної контори Харківського району Харківської області Ольховською Л.М. на ім'я ОСОБА_3 та ОСОБА_4, та видати нові свідоцтва про право на спадщину за законом, зазначивши про право власності ОСОБА_3 на 5/8 частини, а ОСОБА_4 на 3/8 частини житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 11 червня 2015 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом установлено, що сторони у справі - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - є дочками ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які перебували у зареєстрованому шлюбі з 10 липня 1954 року.

Згідно з договором про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку, посвідченим 19 жовтня 1959 року за № 5496, зареєстрованим Харківським міжміським бюро технічної інвентаризації 17 грудня 1969 року, за ОСОБА_5 зареєстроване право власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 КпШС вказаний житловий будинок є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_6, оскільки набутий в шлюбі.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер, після його смерті відкрилася спадщина, яка складається з Ѕ частини вищезазначеного житлового будинку.

На час смерті ОСОБА_5 у спірному будинку разом з ним були зареєстровані дружина ОСОБА_6 та дочка ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, які прийняли спадщину шляхом фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном.

Згідно з актом від 10 жовтня 2014 року, складеним комісією у складі депутата Покотилівської селищної ради СвітличнимС.В. та сусідів: ОСОБА_11 та ОСОБА_12, після смерті ОСОБА_5 у спірному будинку залишились проживати його дружина та дочка ОСОБА_3, яка на час його смерті була неповнолітньою. ОСОБА_4 після смерті батька в будинку не проживала, будинком не користувалась, будь-яких дій щодо його утримання не здійснювала (а. с. 116).

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_6, після смерті якої відкрилася спадщина у вигляді ѕ частини спірного будинку, з яких 2/4 частини складає частка у спільному майні подружжя, ј частки успадковано після смерті чоловіка.

Спадкоємцями після смерті ОСОБА_6 є її діти: ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_7, яка відмовилась від прийняття спадщини.

ОСОБА_3, ОСОБА_4 у встановлений законом строк звернулись до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є доведеними та підтверджені належними доказами. Проте, визначаючи частки у спадщині, виходив з того, що після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина на Ѕ частини будинку, а не на будинок в цілому, оскільки він є об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Скасовуючи рішення районного суду та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що наявними у справі доказами підтверджено факт прийняття спадщини після смерті батька як позивачем, так і відповідачем, а тому підстави для визнання за ОСОБА_3 права на спадщину після смерті батька та внесення змін до свідоцтв про право на спадщину за законом після смерті матері відсутні.

Проте з таким висновком суду апеляційної інстанції погодитись не можна з наступних підстав.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Статтею 549 ЦК Української РСР визначено, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Відповідно до п. 124 Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом Міністерства юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року № 45/5 (v45_5323-75) , у редакції, що була чинною на час відкриття спадщини, доказом вступу в управління чи володіння майном можуть бути: довідка управління будинками, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради депутатів трудящих про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взяте майно спадкодавця; довідка фінансового органу, органу держстраху чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов'язковому окладному страхуванню або збори; квитанція про сплату податку, платежу, збору; копія рішення суду, яке вступило в законну силу, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис в паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку в період шести місяців після дня смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.

Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може служити наявність у спадкоємців ощадної книжки, квитанції про здані в ломбард речі, технічного паспорту на автомобіль чи мотоцикл або свідоцтва на моточовен та інших документів, виданих відповідними органами на ім'я спадкодавця на майно, користуватися яким можливо лише після належного оформлення прав на нього. Ці документи приймаються державним нотаріусом з урахуванням у кожному випадку всіх конкретних обставин і при відсутності заперечень з боку інших спадкоємців.

При цьому суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що разом зі спадкодавцем ОСОБА_5 на час відкриття спадщини були зареєстровані його дружина ОСОБА_6 та дочка ОСОБА_3., ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується копією будинкової книги (а. с. 147-154).

Отже, апеляційний суд у порушення ст. ст. 212- 214, 316 ЦПК України на зазначене уваги не звернув, неповно з'ясував обставини справи, не надав належної правової оцінки доказам, на які посилалась позивач в обґрунтування своїх вимог, зокрема, стосовно місця проживання ОСОБА_4 на час відкриття спадщини після смерті батька, як і не перевірив причини та підстави складення різних актів депутатом Покотилівської селищної ради Світличним С.В., які суттєво впливають на правильне вирішення справи, та дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3

Апеляційний суд також не врахував зазначені вимоги, не дотримався ст. 4 ЦПК України, залишивши спір між сторонами фактично невирішеним.

За таких обставин рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.