Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Журавель В.І.,

Хопти С.Ф., Черненко В.А.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до товариства з обмеженою відповідальністю "Українське Фінансове Агентство "Верус", ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 28 травня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 23 липня 2015 року,

У травні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 20 липня 2006 року між ним та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 2 002 грн зі сплатою 24 % річних на суму залишку заборгованості. На забезпечення виконання кредитних зобов'язань боржника 22 березня 2011 року між банком та ТОВ "Верус" було укладено договір поруки. Взяті на себе зобов'язання позичальник належним чином не виконувала. Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 9 серпня 2010 року з неї на користь банку стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 14 763 грн 12 коп., яке також не виконано.

З урахуванням наведеного та уточнивши позовні вимоги, ПАТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути на його користь з ОСОБА_3 22 706 грн 29 коп.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 28 травня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 23 липня 2015 року, позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 6 742 грн 41 коп. Стягнуто з ТОВ "Верус"та ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" солідарно 200 грн. У задоволенні решти позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення в частині відмови в позові скасувати і в цій частині справу направити на новий судовий розгляд.

Отже, судові рішення в частині задоволення позовних вимог банку не оскаржуються, тому в касаційному порядку не переглядаються (ст. 335 ЦПК України).

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Стягуючи кредитну заборгованість та відмовляючи у стягненні пені та штрафів, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачка порушила умови кредитного договору, проте позивач пропустив спеціальну позовну давність в один рік для звернення до суду зі вказаними вимогами.

Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції, зазначивши також про те, що збільшена позовна давність у 5 років не може бути застосована, оскільки банк на надав достовірних доказів того, що відповідачка підписувала Умови надання споживчого кредиту, де такий строк зазначений.

Проте повністю погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що 20 липня 2006 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 2 002 грн зі сплатою 24 % річних на суму залишку заборгованості. На забезпечення виконання кредитних зобов'язань боржника 22 березня 2011 року між банком та ТОВ "Верус" було укладено договір поруки. Взяті на себе зобов'язання позичальник належним чином не виконувала, у зв'язку з чим виникла заборгованість.

Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 9 серпня 2010 року з ОСОБА_3 на користь банку було стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 14 763 грн 12 коп., яке не виконано.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції стягнув кредитну заборгованість у розмірі 6 984 грн 43 коп., яка виникла після стягнутої іншим рішенням суду та не погашена боржником.

При цьому суд відмовив у стягненні пені та штрафу у зв'язку з пропуском річного строку спеціальної позовної давності, про застосування якого заявила відповідач.

Проте апеляційний суд не врахував таке.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України (435-15) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобов'язання" (ст. ст. 530, 631 ЦК України).

Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір поки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.

Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Отже, аналіз норм ст. 266, ч. 2 ст. 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Аналогічна позиція викладена в постанова Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6-116цс13, від 19 березня 2014 року № 6-20 цс 14, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

У порушення вимог ст. ст. 212- 214, 303, 316 ЦПК України апеляційний не звернув уваги на наведені вище норми матеріального права та на те, що суд першої інстанції частково задовольнив позов щодо основної вимоги, а тому відмова у стягненні неустойки з урахуванням наведеного вище є передчасним.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не встановлені, рішення апеляційного суду не може вважатись законним й обґрунтованим, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 23 липня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

ухвала оскарженню не підлягає.