Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Журавель В.І.,

Хопти С.Ф., Черненко В.А.,

розглянувши в судовому засіданні справуза позовом селянського фермерського господарства "Оксана" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_4, приватного сільськогосподарського підприємства "ПриватАгро", треті особи: відділ Держземагентства в Оржицькому районі Полтавської області, реєстраційна служба Оржицького районного управління юстиції Полтавської області, про визнання договорів оренди поновленими, зобов'язання укласти додаткові угоди, розірвання договорів оренди за касаційною скаргою приватного сільськогосподарського підприємства "ПриватАгро" на рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 2 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 26 серпня 2015 року,

У лютому 2015 року селянське фермерське господарство "Оксана" (далі - СФГ "Оксана") звернулося до суду з указанимвище позовом, посилаючись на те, що 3 березня 2009 року між ним та сім'єю ОСОБА_4 укладено окремі договори оренди землі строком на 5 років, які зареєстровані належним чином у Оржицькому виїзному офісі центру державного земельного кадастру. Істотною умовою договорів було переважне право орендаря на його поновлення на новий строк, що також передбачено п. 8 договорів. Протягом дії договорів СФГ "Оксана" належним чином виконувало свої зобов'язання за договорами, а 25 листопада 2013 року надало відповідачам проекти додаткових угод про поновлення строку дії договорів. У подальшому вказані проекти було підписано сторонами, але відповідачі не вчинили жодних дій з їх реєстрації, оскільки через свою зайнятість не надали відповідних документів. За результатами 2014 року СФГ "Оксана" виплатило відповідачам орендну плату, оскільки користувалося земельними ділянками. У листопаді 2014 року відповідачі відмовились від вказаних договірних зобов'язань та уклали договори оренди з приватним сільськогосподарським підприємством "ПриватАгро" (далі - ПрСП "ПриватАгро").

Позивач вважав, що відповідачами порушено вимоги ст. 33 Закону України "Про оренду землі", тому, збільшивши позовні вимоги, просив суд: визнати поновленими договори оренди землі, укладені з ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_4; зобов'язати ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_4укласти додаткові угоди про поновлення договорів оренди від 3 березня 2009 року; розірвати договори оренди землі, укладені 23 липня 2014 року між ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_4 та ПрСП "ПриватАгро", зареєстровані у реєстраційній службі Полтавського міського управління юстиції у Полтавській області.

Рішенням Оржицького районного суду Полтавської області від 2 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 26 серпня 2015 року, позов СФГ "Оксана" задоволено частково. Визнано поновленими договори оренди землі від 3 березня 2009 року, укладені СФГ "Оксана" з ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_4 Зобов'язано ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_4 укласти додаткові угоди про поновлення договорів оренди від 3 березня 2009 року. У решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ПрСП "ПриватАгро" просить оскаржувані судові рішення в частині задоволення позовних вимог скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Участині позовних вимог СФГ "Оксана" про розірвання договорів оренди землі судові рішення не оскаржуються, тому в силу ч. 1 ст. 335 ЦПК України не переглядаються.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову СФГ "Оксана", суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивач мав переважне право на поновлення договорів оренди, оскільки належним чином виконував умови договору та дотримався необхідних умов, що передбачені ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі".

Протеповністю погодитись із таким висновком суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам судові рішення в частині їх оскарження не відповідають.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 3 березня 2009 року між СФГ "Оксана" та ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_4 укладено окремі договори оренди землі розміром 5,54 га терміном на 5 років, які зареєстровані Оржицьким виїзним офісом центру державного земельного кадастру про що у Державному реєстрі земель вчинено записи від 16 березня 2009 року.

25 листопада 2013 року між СФГ "Оксана" та ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_4 підписано договори оренди земельних ділянок зі строком на 5 років, які вказані договори не зареєстровано у відповідній службі.

23 липня 2014 року, відповідачі, сім'я ОСОБА_4, на адресу ПСП "ПриватАгро" подали заяви про бажання укласти договори оренди земельних ділянок терміном на 10 років.

23 липня 2014 року між ПСП "ПриватАгро" та ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_4 укладено окремі договори оренди землі терміном на 10 років. Дані договори підписано сторонами та згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень 23 липня 2014 року здійснено реєстрацію вказаних договорів у реєстраційній службі Полтавського міського управління юстиції Полтавської області.

При вирішенні справи суди не звернули уваги на те, що ст. 33 Закону України "Про оренду землі" фактично об'єднує два випадки пролонгації договору орендиземлі.

Так, у чч. 1 - 5 ст. 33 цього Закону передбачено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Таким чином, порядок поновлення договору оренди землі складається з наступних етапів: 1) направлення орендарем орендодавцю письмового листа-повідомлення про поновлення договору разом зпроектомдодаткової угоди; 2) розгляд орендодавцем протягом місячного строку листа-повідомлення та проекту додаткової угоди та надання відповіді орендодавця або відсутність письмового повідомлення останнього про відмову в поновленні договору оренди; 3) укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди землі.

Крім того, для застосування ч. 1ст. 33 Закону України "Про оренду землі" та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов'язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення.

Частиною 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" передбачена інша підстава поновлення договору оренди: у тому разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Таким чином, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", необхідна наявність наступних юридичних фактів: орендар продовжує користування виділеною земельною ділянкою; орендар належно виконує свої обов'язки за договором; відсутнє письмове повідомлення орендодавця про відмову у поновленні договору оренди; сторони укладають додаткову угоду про поновлення договорів оренди.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 25 лютого 2015 року № 6-10цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Пунктом 8 договорів оренди землі, укладених між СФГ "Оксана" та ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_4, встановлено, що після закінчення договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. При цьому орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Проте суди не врахували, що позивач визначеного порядку поновлення договору не дотримався, письмове повідомлення про намір реалізувати переважне право на поновлення договорів оренди орендодавцям не направляв, зазначивши, що орендодавець протягом місяця письмово не повідомив про відмову в поновленні договорів.

При цьому суди залишили поза увагою, що письмове повідомлення згідно з положеннями ст. 33 Закону України "Про оренду землі"направляється як відповідь на пропозицію орендаря щодо поновлення договору і таке повідомлення відповідно до чч. 1 - 5 ст. 33 цього Закону є обов'язковою умовою для пролонгації договору.

Отже, суди у порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 315 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернули та, задовольняючи позовні вимоги про визнання договорів оренди поновленими та зобов'язання укласти додаткові угоди, пославшись на положення чч. 1 - 5 та ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", які містять різні умови застосування, не визначились із тим, які умови застосування цього Закону відповідають фактичним обставинам справи.

За таких обставин ухвалені судові рішення в частині позовних вимог про визнання договорів оренди землі поновленими та зобов'язання укласти додаткові угоди не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, щов силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу приватного сільськогосподарського підприємства "ПриватАгро" задовольнити частково.

Рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 2 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 26 серпня 2015 року в частині позовних вимог селянського фермерського господарства "Оксана" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_4 про визнання договорів оренди землі поновленими та зобов'язання укласти додаткові угоди скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

ухвала оскарженню не підлягає.