6-25749ск15 Про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло, визнання особи такою, що втратила право на проживання у житловому приміщенні та зняття з реєстрації за місцем проживання - 02.12.2015 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_5, про вселення та зобов'язання вчинити дії; за зустрічним позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_3, третя особа - Миргородська міська рада про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло, визнання особи такою, що втратила право на проживання у житловому приміщенні та зняття з реєстрації за місцем проживання за касаційною скаргою ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 3 червня 2015 року та рішення апеляційного суду Полтавської області від 23 липня 2015 року,

У жовтні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про вселення в квартиру АДРЕСА_1, яка належала йому, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності, посилаючись на те, що він з 1985 року до січня 2009 року перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. В період шлюбу ним, дружиною та донькою була приватизована спірна квартира. Після розірвання шлюбу дружина залишилася проживати в квартирі разом із донькою, змінила замки на вхідних дверях та відмовляється передати йому ключі. У зв'язку із чим, з метою захисту своїх прав на житло звернувся до суду із указаним позовом та просив вселити його в спірну квартиру та зобов'язати відповідача передати йому дублікат ключів від вхідних дверей квартири.

У квітні 2015 року ОСОБА_6 та ОСОБА_5 звернулись до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_2, визнання недійсним та скасування реєстрації права власності на вказану житлову квартиру, визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право на проживання в житловому приміщенні та зняття його з реєстрації за вказаною адресою.

Свої вимоги позивачі за зустрічним позовом мотивували тим, що вони зареєстровані та постійно проживають в однокімнатній квартирі АДРЕСА_3, відповідно, ОСОБА_6 - 1992 року, а ОСОБА_5 від моменту свого народження - з 1995 року. Вони вважали, що у 1998 році житлова квартира була приватизована разом із ОСОБА_3, який на той час був членом їх сім'ї. Однак, під час розгляду вказаної справи їм стало відомо, що спірна квартира належить ОСОБА_3 та невідомим особам - ОСОБА_6, ОСОБА_7. Однак, вказані особи не проживали за вказаною адресою та не були членами сім'ї ОСОБА_3 Неправомірними діями відповідача було порушено їх право на приватизацію житлового приміщення.

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 3 червня 2015 року у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 23 липня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині позовних вимог ОСОБА_3 та в цій частині ухвалено нове рішення про задоволення позову. Вселено ОСОБА_3 в житлове приміщення квартиру АДРЕСА_2. Зобов'язано ОСОБА_6 передати ОСОБА_3 дублікат ключів від вхідних дверей квартири АДРЕСА_2. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 та ОСОБА_5 просять скасувати рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 3 червня 2015 року та рішення апеляційного суду Полтавської області від 23 липня 2015 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити, а їх зустрічний позов задовольнити.

Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судом установлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_6 перебували у зареєстрованому шлюбі з 21 грудня 1985 року та мають спільну доньку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Шлюб між сторонами було розірвано 28 січня 2009 року.

10 листопада 1998 року ВАТ "Миргородське АТП 15308" було видано свідоцтво про право спільної сумісної власності на житло, а саме, квартиру АДРЕСА_4 на ім'я ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, на підставі розпорядження № 927 від 10 листопада 1998 року (а.с. 4).

ОСОБА_6 та ОСОБА_5 звертаючись до суду із позовом до ОСОБА_3 про визнання вищевказаного свідоцтва про право власності на житло, указували на те, що у свідоцтві про приватизацію указано інших осіб, які не були членами сім'ї ОСОБА_3, які не могли давати згоду на приватизацію, порушено їх права як членів сім'ї ОСОБА_3 на приватизацію спірного житлового приміщення.

Апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову у цій частині, виходив із того, що позивачами за зустрічним позовом не надано належних та допустимих доказів того, що на момент приватизації квартири саме вони, а не особи вказані в оспорюваному правовстановлюючому документі постійно мешкали в спірній квартирі. Відсутність згоди повнолітнього члена сім'ї - ОСОБА_6 на приватизацію спірної квартири не свідчить про незаконність приватизації.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1, ч. 1 ст. 5, ст. 8 Закону України від 19 червня 1992 року № 2482-ХІІ "Про приватизацію державного житлового фонду" наймачі квартир (будинків) державного житлового фонду та члени їх сімей, які постійно проживають у квартирі разом із наймачем або за якими зберігається право на житло, мають право на приватизацію займаних квартир шляхом передачі їм цих квартир в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у даній квартирі, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, на підставі рішення відповідного органу приватизації.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону до членів сім'ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло.

Аналогічне положення міститься і в п. 4 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396 (z0109-10) .

За таких підстав, висновок, апеляційного суду про те, що письмова згода на приватизацію житла, в якому проживають декілька осіб, не є обов'язковою, відсутність згоди на приватизацію хоча б одного з членів сім`ї наймача квартири не є підставою для визнання приватизації такою, що не відбулась, є помилковим та не ґрунтується на вимогах закону.

З матеріалів справи вбачається, що на час приватизації спірної квартири, в ній проживали та були зареєстровані сторони по справі.

Заявою від 2 листопада 1998 року ОСОБА_3 просив оформити передачу у приватну власність спірну квартиру, яку займав разом із членами сім'ї на умовах найму. При оформленні квартири просив передати її у спільну сумісну власність членам сім'ї.

До вказаної заяви позивач ОСОБА_3 додав довідку про склад сім'ї наймача ізольованої квартири, в якій вказано, що станом на момент подачі заяви про приватизацію у спірній квартирі проживають та мають право на житло на ОСОБА_3, ОСОБА_6 та ОСОБА_5

Так, як убачається з матеріалів справи в свідоцтві про право власності на спірну квартиру (а.с. 4) зазначено по батькові ОСОБА_4 - "ОСОБА_6", та зазначено ім'я ОСОБА_5 - "ОСОБА_7". З цих підстав, апеляційний суд вважав, що своє право на приватизацію використали інші особи, при цьому не звернув уваги на те, що матеріали справи не містять відомостей про те, що на час здійснення приватизації спірної квартири ОСОБА_3 крім членів його сім'ї ОСОБА_6 та ОСОБА_5, мали право сторонні особи, висновки апеляційного суду ґрунтуються на припущеннях, що є неприпустимим (ст. 60 ЦПК України).

Апеляційний суд, у порушення вимог ст. ст. 212- 214, 316 ЦПК України не перевірив чи зазначені порушення не є технічною помилкою, та підлягають виправлення в інший спосіб ніж визнання правовстановлюючого документу про право власності на житло недійсним з цих підстав, що у свою чергу призвело до поверхневого вирішення позову.

Разом із тим, слід зазначити, що згідно з положеннями п. 3 ч. 1 ст. 316 ЦПК України у мотивувальній частині рішення апеляційного суду може бути зазначено, зокрема, чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, тієї особи, яка звернулася до суду за їх захистом.

Суд апеляційної інстанції, вирішуючи спір по суті в частині позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло, не встановивши, як того вимагає ст. 316 ЦПК України, чи були і ким саме порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких позивач звернувся до суду.

За таких обставин, ухвалене судом апеляційної інстанції рішення в частині вирішення зустрічного позову не може вважатися законним і обґрунтованим, у зв'язку із чим, відповідно до ст. 338 ЦПК України, його слід скасувати з передачею справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Оскільки від вирішення питання про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло, залежить вирішення питання про усунення перешкод у користуванні ОСОБА_3 як співвласнику спірної квартири, які йому чинить ОСОБА_6 рішення апеляційного суду підлягає скасуванню у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 3 червня 2015 року та рішення апеляційного суду Полтавської області від 23 липня 2015 року задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Полтавської області від 23 липня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.