Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О. суддів: Ізмайлової Т.Л., Мартинюка В.І., Кадєтової О.В., Наумчука М.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк", третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" про визнання недійсним підпункту 3.1.1 п. 3.1 кредитного договору, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 листопада 2014 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 01 квітня 2015 року,

У лютому 2012 року ТОВ "ОТП Факторинг Україна" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 03 вересня 2007 року між ЗАТ "ОТП Банк", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк", та ОСОБА_6 укладений кредитний договір, згідно з яким банк надав ОСОБА_6 кредит в розмірі 30 969,24 доларів США на умовах визначених вказаним договором.

Оскільки відповідач належним чином не виконував свої зобов'язання за зазначеним вище договором щодо повернення наданого кредиту та внесення плати за користування кредитними коштами, у нього утворилась заборгованість, яка станом на 27 січня 2012 року складає 28 121,50 доларів США та 820 100,88 грн, що разом становить 1 044 786,04 грн.

Крім того, ТОВ "ОТП Факторинг Україна" зазначало, що згідно з умовами договору купівлі-продажу кредитного портфелю № б/н від 26 листопада 2010 року ПАТ "ОТП Банк" відступило, а ТОВ "ОТП Факторинг Україна" прийняло право вимоги в тому числі і за кредитним договором від 03 вересня 2007 року, укладеним між ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_6

У червні 2014 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ПАТ "ОТП Банк" про визнання недійсним підпункту 3.1.1 п. 3.1 кредитного договору від 03 вересня 2007 року, який передбачає, що за порушення прийнятих на себе зобов'язань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами у визначені цим договором строки, позичальник зобов'язаний сплатити банку пеню в розмірі 1 % від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання за кожний день прострочення, та зазначена пеня сплачується додатково до прострочених сум, що підлягають сплаті згідно цього договору.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 15 вересня 2014 року зазначені вище цивільні справи були об'єднані в одне провадження.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12 листопада 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 01 квітня 2015 року, позов ТОВ "ОТП Факторинг Україна" задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" заборгованість за кредитним договором від 03 вересня 2007 року у загальному розмірі 449 370,32 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 190 850,20 грн, що в еквіваленті за курсом НБУ (7,9898 грн за 1 долар США) на 27 січня 2012 року становить 23 886,73 доларів США; заборгованість по процентам за користування кредитом - 33 834,96 грн, що в еквіваленті станом на 27 січня 2012 року становить 4 234,77 доларів США; сума пені за прострочення виконання зобов'язань - 224 685,16 грн та судові витрати в сумі 3 219,00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог ТОВ "ОТП Факторинг Україна" було відмовлено.

У задоволені позову ОСОБА_6 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 листопада 2014 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 01 квітня 2015 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про визнання недійсним підпункту 3.1.1 пункту 3.1 кредитного договору та в частині задоволення позовних вимог ТОВ "ОТП Факторинг Україна" про стягненні пені, скасувати, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, та в цій частині справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Судові рішення першої та апеляційної інстанцій в частині позовних вимог ТОВ "ОТП Факторинг Україна" про стягнення заборгованості за кредитним договором сторонами не оскаржуються.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Враховуючи, що заявником оскаржується рішення суду першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог ТОВ "ОТП Факторинг Україна" про стягнення пені та відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про визнання недійсним підпункту кредитного договору, то колегія суддів вважає за недоцільне виходити за межі касаційної скарги та переглядати рішення суду першої та апеляційної інстанцій в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги ТОВ "ОТП Факторинг Україна" в частині стягнення пені, суд першої інстанції з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що розмір пені відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України підлягає зменшенню, оскільки сума пені за прострочення виконання зобов'язань за кредитним договором в сумі 820 100,88 грн значно перевищує загальну суму заборгованості за кредитним договором (224 685,16 грн).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про визнання недійсним підпункту 3.1.1 пункту 3.1 кредитного договору, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивачем пропущено строк позовної давності, що відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України є підставою для відмови у позові.

Колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками судів з огляду на наступне.

Судами встановлено, що згідно кредитного договору від 03 вересня 2007 року ЗАТ "ОТП Банк", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк", надало ОСОБА_6 кредит в розмірі 30 969,24 доларів США на умовах визначених вказаним кредитним договором.

Через невиконання ОСОБА_6 своїх зобов'язань за згаданим кредитним договором, його заборгованість за цим договором станом на 27 січня 2012 року склала 28 121,50 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ (7,9898 грн за 1 долар США) на вказану дату становить 224 685,16 грн, та 820 100,88 грн, що разом по курсу НБУ на 27 січня 2012 року становить 1 044 786,04 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 23 886,73 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ становить 190 850,20 грн; заборгованість по процентам за користування кредитом - 4 234,77 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ становить 33 834,96 грн; сума пені за прострочення виконання зобов'язань - 820 100,88 грн.

Згідно із ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи спір в частині задоволення позовних вимог ТОВ "ОТП Факторинг Україна" про стягнення пені, суд першої інстанції з висновком якого погодився апеляційний суд, встановивши дійсні обставини по справі, прийшов до правильного висновку щодо зменшення розміру пені на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, оскільки її розмір (820 100,00 грн) значно перевищує розмір збитків (загальний розмір кредитної заборгованості 224 685,16 грн).

Що стосується відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про визнання недійсним підпункту кредитного договору, то колегія суддів зазначає наступне.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_6 просив визнати недійсним підпункт 3.1.1. п. 3.1 кредитного договору від 03 вересня 2007 року, яким встановлено, що за порушення прийнятих на себе зобов'язань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами у визначені цим договором строки, позичальник зобов'язаний сплатити банку пеню в розмірі 1 % від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання за кожний день прострочення та зазначена пеня сплачується додатково до прострочених сум, що підлягають сплаті згідно цього договору.

ПАТ "ОТП Банк" в судовому засіданні просила відмовити у задоволенні цього позову саме з підстав пропуску ОСОБА_6 встановленого законом строку позовної давності для звернення до суду з цим позовом.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного цивільного права або інтересу.

Згідно із ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Згідно з роз'ясненнями, викладеними в п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) , установивши, що строк для звернення до суду з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Отже, наслідки спливу позовної давності застосовуються лише в тому випадку, якщо порушене право підлягає захисту.

В порушення зазначених вище вимог, суд першої інстанції не розглянув позовні вимоги по суті та не з'ясував чи є позов обґрунтованим та чи підлягає захисту порушене право, у зв'язку із чим дійшов до передчасного висновку про відмову в позові лише з підстав пропуску позивачем строку позовної давності.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку та залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд на зазначені порушення норм процесуального права уваги не звернув, доводів апеляційної скарги належним чином не перевірив і помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин визнати ухвалені судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про визнання недійсним підпункту 3.1.1 п. 3.1 кредитного договору законними і обґрунтованими не можна, тому вони в цій частині підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішення судів першої та апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог ТОВ "ОТП Факторинг Україна" про стягнення заборгованості за кредитним договором сторонами не оскаржувались та судом касаційної інстанції не переглядались.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 листопада 2014 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 01 квітня 2015 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк", третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" про визнання недійсним підпункту 3.1.1 п. 3.1 кредитного договору скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 листопада 2014 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 01 квітня 2015 року в частині задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" про стягнення пені залишити без змін.

ухвала оскарженню не підлягає.