Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

Мазур Л.М., Писаної Т.О., Попович О.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства "ДТЕК "Дніпрообленерго" про стягнення коштів, за касаційною скаргою ОСОБА_4, поданою представником ОСОБА_5, на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 01 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 19 квітня 2016 року,

У жовтні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив стягнути з публічного акціонерного товариства "ДТЕК "Дніпрообленерго" (далі - ПАТ "ДТЕК "Дніпрообленерго") грошову суму невиплачених бонусів за 2013 рік у розмірі 257 905 грн 83 коп.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 посилався на те, що з червня 2010 року по лютий 2014 року він працював у ПАТ "ДТЕК "Дніпрообленерго" на посаді директора по забезпеченню виробництва відповідача, а з січня по листопад 2012 року виконував обов'язки генерального директора.

Позивач вказував, що 15 січня 2013 року між ним та відповідачем було укладено трудовий договір, пунктом 4.4 якого передбачено, що він має право на отримання річного бонусу за досягнення ефективних результатів діяльності, встановлених за звітний період.

Посилаючись на те, що до припинення трудового договору у лютому 2014 року, він свої посадові обов'язки виконував належним чином, забезпечував організацію виробництва відповідача, спрямовуючи свою діяльність на благо відповідача та отримання (збільшення) його прибутків, не допускав порушень вимог чинного законодавства, положень статуту відповідача та інших його внутрішніх документів, а тому має законне право на виплату йому бонусу за 2013 рік, що становить 25 % від нарахованої за рік заробітної плати у розмірі

1 031 623 грн 30 коп., та складає 257 905 грн 83 коп., у зв'язку із чим просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 01 березня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 19 квітня 2016 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 відхилено, рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 01 березня 2016 року залишено без змін.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судами установлено та підтверджується матеріалами справи, що 15 січня 2013 року між ОСОБА_4 та ПАТ "ДТЕК "Дніпрообленерго" було укладено безстроковий трудовий договір, на підставі якого позивача було призначено на посаду директора по забезпеченню виробництва.

Пунктом 4.4 трудового договору було передбачено, що керівник має право на отримання річного бонусу за досягнення ефективних результатів діяльності, встановлених за звітний період. Календарний рік починається з 1 січня та закінчується 31 грудня. Річний бонус не може перевищувати 25 % річної заробітної плати.

24 лютого 2014 року ОСОБА_4 був звільнений із займаної посади за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. ст. 57, 212 ЦПК України), правильно встановили характер правовідносин сторін у справі, застосувавши норми матеріального права, які їх регулюють, та виходили з того що виплата щорічних бонусів керівнику не передбачена статутом відповідача або у колективному договорі, а також врахувавши відсутність відповідного положення, яким було б визначено порядок нарахування та виплати щорічного бонусу, дійшли обґрунтованого висновку, що виплата бонусу не є обов'язком відповідача, а залежить від ефективності роботи, яку оцінює саме роботодавець, а тому виплата щорічних бонусів, які були передбачені у п. 4.4 трудового договору, укладеного між сторонами, та їх розмір залежить від оцінки роботи позивача роботодавцем, що не відноситься до компетенції суду.

При цьому апеляційним судом вмотивовано відхилено доводи позивача про те, що судом першої інстанції безпідставно було відмовлено у допиті свідків, які б підтвердили виплату бонусів іншим керівникам товариства, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, а виплата грошових коштів не може підтверджуватися показами свідків.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваних рішень та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.

На підставі вищевикладеного та керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_5, відхилити.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 01 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 19 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.