Про поновлення порушеного права, звільнення земельної ділянки від самочинної забудови - 10.10.2016 Прийняття

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи: Харківська міська рада, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області, про поновлення порушеного права, звільнення земельної ділянки від самочинної забудови, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 26 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 25 червня 2014 року,

У жовтні 2011 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, який уточнив в процесі розгляду справи, та остаточно просив зобов'язати ОСОБА_5 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 1 209 кв. м по АДРЕСА_1, шляхом знесення побудованих: мансарди літ. "Ам", прибудови літ. "а9", бані літ. "Р", сараю літ. "С", басейну літ. "Ф", навісу літ. "Ю", підземної споруди літ. "Ч", льоха літ. "Я" та зобов'язати відповідачку привести земельну ділянку у попередній стан.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 посилався на те, що йому на праві приватної власності належить 26/100 частин вказаного жилого будинку, а ОСОБА_5 є власницею 74/100 часток вказаного будинку з надвірними будівлями, право власності на земельну ділянку не оформлялося.

Посилаючись на те, що відповідачка після придбання частини жилого будинку розпочала виконувати роботи з його переобладнання та облаштування, що призвело до руйнування стелі будинку, утворення тріщин на його стінах, а також здійснила самочинні забудови, чим порушила його права, у зв'язку із чим ОСОБА_4 просив задовольнити позовні вимоги.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 26 грудня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 25 червня 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 26 грудня 2013 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення на неї ОСОБА_5, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст.ст. 57, 212 ЦПК України), правильно встановили характер правовідносин сторін у справі та застосували норми матеріального права, які їх регулюють, врахували роз'яснення, викладені у п. п. 5, 27 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 (v0006740-12) "Про практику застосування судами ст. 376 Цивільного кодексу України", а також п. 3.2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Держбуду від 24 травня 2001 року № 127, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10 липня 2001 року № 582/5773 (z0582-01) , виходили з того, що порядок користування земельною ділянкою між співвласниками житлового будинку не визначався, державних актів про право власності чи право постійного користування на неї сторони не мають, дійшовши обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем як зруйнування належної йому частини приміщень з вини відповідача, так і причинного зв'язку між діями або бездіяльністю відповідача та виниклим порушенням прав позивача, на які він вказує, у зв'язку із чим відсутні правові підстави вважати, що права позивача порушені відповідачем і підлягають захисту у обраний ним спосіб.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваних рішень та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.