Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Журавель В.І., Закропивного О.В.,

Хопти С.Ф., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства "Спільне Українсько-болгарське підприємство "Богдан", треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю "Світ-Інвест", товариство з обмеженою відповідальністю "Регіон-Інвест", товариство з обмеженою відповідальністю "Систем-Інвест", публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний банк "Київ", про визнання майнових прав на об'єкти інвестування за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Київщина-Капітал" на заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 9 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 10 лютого 2016 року,

У серпні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 28 грудня 2005 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Регіон-Інвест" (далі - ТОВ "Регіон-Інвест"), акціонерним комерційним банком "Київ" (далі - АКБ "Київ") та товариством з обмеженою відповідальністю "Систем-Інвест" (далі - ТОВ "Систем-Інвест") було укладено інвестиційний договір на будівництво квартири у АДРЕСА_1. 5 лютого 2008 року між ТОВ "Систем-Інвест" та товариством з обмеженою відповідальністю "Світ-Інвест" (далі - ТОВ "Світ-Інвест") було укладено договір про відступлення права вимоги. Зазначав, що 22 лютого 2008 року між ним, ТОВ "Світ-Інвест" та АКБ "Київ" було укладено договір про відступлення права вимоги, за умовами якого він став стороною інвестиційного договору та набув право отримати після завершення будівництва у власність дві квартири в жилому будинку АДРЕСА_1. Договором встановлено, що житловий будинок вводиться до експлуатації в першому кварталі 2013 року. До участі в будівництві за договором із забудовником було залучено закрите акціонерне товариство "Спільне українсько-болгарське підприємство "Богдан", правонаступником якого є приватне акціонерне товариство "Спільне українсько-болгарське підприємство "Богдан" (далі - ПАТ "Спільне українсько-болгарське підприємство "Богдан"). Також зазначав, що відповідно до умов цього договору він сплатив 462 470 грн 40 коп., проте відповідач свої зобов'язання за договором не виконав, на час звернення до суду не ввів будинок до експлуатації та не передав йому у власність визначену у договорі квартиру, чим порушив його права як інвестора.

Ураховуючи наведене, позивач просив визнати за ним майнове право на квартири АДРЕСА_1.

Заочним рішенням Обухівського районного суду Київської області від 9 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 10 лютого 2016 року, позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано за ОСОБА_3 майнові права на об'єкти інвестування: двохкімнатну квартиру № 134, загальною площею 78,12 кв. м, поверх 9, під'їзд 2 у будинку АДРЕСА_1 та однокімнатну квартиру № 216, загальною площею 46,70 кв. м, поверх 13, під'їзд 3 у будинку АДРЕСА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ТОВ "ФК "Київщина-Капітал", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що на даний час будівництво будинку не закінчене з вини відповідача, будь-які дії щодо закінчення будівництва ним не здійснюються у зв'язку зі скрутним фінансовим становищем, що свідчить про можливість позбавлення позивача майнових прав на об'єкти інвестування.

Проте повністю погодитись із такими висновками судівне можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Таким вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що 28 грудня 2005 року між ТОВ "Регіон-Інвест", АКБ "Київ" та ТОВ "Систем-Інвест" було укладено інвестиційний договір на будівництво квартири у АДРЕСА_1.

5 лютого 2008 року між ТОВ "Систем-Інвест" та ТОВ "Світ-Інвест" було укладено договір про відступлення права вимоги.

22 лютого 2008 року між ОСОБА_3, ТОВ "Світ-Інвест" та АКБ "Київ" було укладено договір про відступлення права вимоги, за умовами якого ОСОБА_3 став стороною інвестиційного договору та набув право отримати після завершення будівництва у власність квартири в жилому будинку АДРЕСА_1.

Відповідно до умов договору від 22 лютого 2008 року ОСОБА_3 сплатив 276 464 грн.

До участі в будівництві за договором із забудовником було ЗАТ "Спільне українсько-болгарське підприємство "Богдан", правонаступником якого ПАТ "Спільне українсько-болгарське підприємство "Богдан".

При цьому договором про відступлення права вимоги встановлено, що житловий будинок вводиться до експлуатації в першому кварталі 2013 року. Проте будівництво не закінчене.

Вирішуючи спір, суди виходили із того, на позивач на підставі договорів відступлення права вимоги став стороною інвестиційних договорів на будівництво квартир у АДРЕСА_1, які було укладено ТОВ "Регіон-Інвест", ТОВ "Систем-Інвест" та АКБ "Київ" та відповідно набув майнові права на квартири № 134 та № 216 у будинку, що будується за вказаною адресою.

Відповідно до ст. 317 ЦК України тільки власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

У порушення вимог ст. ст. 212- 214, 315 ЦПК України суди не звернули увагу на те, що інвестиційні договори не містять підстав набуття майнових прав ТОВ "Регіон-Інвест", не дали оцінки тому, чи ТОВ "Регіон-Інвест" є забудовником будівництва спірного будинку, чи набуло право відчужувати майнові права за правочином, та не зазначили, якими доказами це підтверджується. Отже, висновки судів про те, що ТОВ "Світ-Інвест" набуло майнові права на підставі інвестиційних договорів, ґрунтуються на припущеннях, що заборонено законом (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

Також не можна погодитись з висновками судів про те, що у зв'язку з невиконанням відповідачем умов договору позивача може бути позбавлено майнових прав на об'єкти інвестування, отже, за ним слід визнати такі права.

Відповідно до ст. 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважається річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Майнові права є неспоживчою річчю та визнаються речовими правами.

Майнове право, що є предметом договору купівлі-продажу - це обумовлене право набуття у майбутньому права власності на нерухоме майно (право під відкладною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, що є необхідними й достатніми для набуття речового права. Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" (2658-14) визначено поняття "майнові права", які можуть оцінюватися, як будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права та право вимоги.

Отже, майнове право, яке можна визначити як "право очікування", є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 30 січня 2013 року № 6-168цс12, яка відповідно до вимог ст. 360-7 ЦПК України (з подальшими змінами і доповненнями) має враховуватися іншими загальними судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Стаття 331 ЦК України встановила загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію.

За правилами ст. 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

На час укладення сторонами договору про фінансування будівництва правовідносини щодо залучення коштів фізичних осіб з метою фінансування будівництва, порядку управління цими коштами регулювалися Законами України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" (978-15) та "Про інвестиційну діяльність" (1560-12) .

Ні зазначеними нормами, ні нормою ст. 331 ЦК України не передбачено виникнення права власності на новостворений об'єкт нерухомості на підставі судового рішення.

Порядок оформлення права власності на об'єкт інвестування після прийняття такого об'єкту до експлуатації визначено зазначеними нормами.

Враховуючи, що забудовник відповідно до умов договору інвестування передав за актом позивачці нежитлові приміщення та звернувся до виконавчого комітету із заявою про оформлення права власності за інвесторами, а виконавчий комітет ухвалив рішення про оформлення права власності за інвесторами висновок суду про необхідність захисту прав позивачки шляхом визнання за нею права власності на новостворене майно на підставі статті 392 ЦК України не можна визнати обґрунтованим.

Таким чином, ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, чи у який передбачений законом спосіб позивачка набула права власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту у порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 18 лютого 2015 року № 6-244цс14, яка відповідно до вимог ст. 360-7 ЦПК України (з подальшими змінами і доповненнями) має враховуватися іншими загальними судами при застосуванні таких норм права.

Крім того, зазначаючи, будівництво будинку не закінчене з вини ПАТ "Спільне українсько-болгарське підприємство "Богдан", суди не звернули увагу на те, що відсутні докази того, що саме це підприємство є забудовником будівництва будинку АДРЕСА_1. Отже, позивачем не доведено, що саме відповідачем порушено його права.

Суди у порушення вимог ст. ст. 212- 214, 315 ЦПК України зазначене не врахували, не перевірили, чи є належним склад осіб, які беруть участь у справі, не з'ясував належним чином, хто є власником майнових прав на спірні квартири та чи порушені його права і якими доказами це підтверджується та дійшли до передчасного висновку про доведеність позовних вимог.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, їх судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Київщина-Капітал" задовольнити частково.

Заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 9 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 10 лютого 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.