145/398/13ц Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 05.10.2016 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом кредитної спілки "Подільський експрес-кредит" до ОСОБА_6, третя особа - ОСОБА_7, про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 19 травня 2015 року та рішення апеляційного суду Вінницької області від 28 вересня 2015 року,

У лютому 2013 року КС "Подільський експрес-кредит" звернулось до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості, посилаючись на те, що 11 березня 2008 року між позивачем та ОСОБА_6 був укладений кредитний договір, згідно з яким остання отримала кредит у розмірі 4 130,00 грн, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 60 % річних від несплаченої суми кредиту за кожен день його використання, терміном з 11 березня 2008 року по 11 березня 2009 року.

Для забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором 11 березня 2008 року між КС "Подільський експрес-кредит" та ОСОБА_8 був укладений договір поруки, згідно з яким останній зобов'язався відповідати за виконання зобов'язань позичальником перед кредитором у повному обсязі.

Оскільки ОСОБА_6 належним чином зобов'язання за кредитним договором не виконувала, утворилась заборгованість, яка на 04 лютого 2013 року становить 18 346,70 грн.

З урахуванням викладеного та уточнених позовних вимог, позивач просив стягнути з ОСОБА_6 на свою користь: 3 891,58 грн - кредит з урахуванням інфляційних втрат; 7 513,87 грн - проценти за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань; 1 566,90 грн - реальні збитки; 10 000,00 грн - упущена вигода.

Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 19 травня 2015 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь КС "Подільський експрес-кредит" заборгованість за кредитним договором у розмірі 11 123,17 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 28 вересня 2015 року рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 19 травня 2015 року змінено в частині стягнутої заборгованості.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь КС "Подільський експрес-кредит": 3 052,02 грн заборгованості по тілу кредиту; 704,42 грн інфляційних втрат; 7 513,87 грн - заборгованості по процентах, а всього в загальній сумі 11 270,31 грн.

У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволення позову та в цій частині направити справу до суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Рішення судупершої та апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог сторонами не оскаржується.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Враховуючи, що заявником оскаржується рішення суду першої та апеляційної інстанцій тільки в частині задоволенихпозовних вимог, то колегія суддів вважає за недоцільне виходити за межі касаційної скарги та переглядати рішення судів в повному обсязі.

Відповідно до п. 6 розд. XII"Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки відповідач не виконував взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, тому він зобов'язаний повернути кредит та сплатити проценти за весь період користування кредитом.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції залишив поза увагою те, що за період з 05 березня 2009 року по 11 травень 2009 року ОСОБА_6 були одночасно нараховано 60% та 120% річних за користування кредитними коштами, що не відповідало умовам кредитного договору, оскільки відповідно до п. 2.8 договору та до рішення кредитного комітету Вінницької кредитної спілки "Подільський експрес-кредит" від 13 листопада 2008 року, починаючи з 27 жовтня 2008 року відсотки з відповідачки мали стягуватись лише в подвійному розмірі. Отже, безпідставно були стягнуті 60% річних за зазначений період у розмірі 38,28 грн, які б відповідно до порядку внесення платежів по кредиту мали б бути віднесені на погашення тіла кредиту.

Однак, з таким висновком суду апеляційної інстанції погодитись не можна, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 11 березня 2008 року між КС "Подільський експрес-кредит" та ОСОБА_6 був укладений кредитний договір, згідно з яким ОСОБА_6 отримала кредит в розмірі 4 130,00 грн, який зобов'язувалася повернути, зі сплатою процентів за користування кредитом, до 11 березня 2009 року.

Пунктом 1.3 кредитного договору передбачено, що позичальник зобов'язується сплачувати в строки, не пізніше останнього робочого дня місяця, частину кредиту та відсотки, які розраховуються виходячи зі ставки в 60 % річних від несплаченої суми кредиту за кожен день його використання.

Згідно розрахунку наданого позивачем у ОСОБА_6, станом на 04 лютого 2013 року, наявна заборгованість за кредитним договором, а саме: тіло кредиту з урахуванням інфляційних втрат - 3 891,58 грн; проценти за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання відповідно до ст. 625 ЦК України та п. 2.8 договору - 7 513,87 грн.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Пунктом 4.4 кредитного договору передбачено, що цей договір вступає в силу з моменту підписання його обома сторонами та діє до 11 березня 2009 року, але цей строк може бути меншим, ніж строк виконання своїх обов'язків за ним. Строк дії договору може бути продовжений за взаємною згодою сторін (п. 4.5 договору).

Тобто сторонами погоджено, що кредитний договір діє до 11 березня 2009 року. Змін та доповнень до кредитного договору щодо продовження строку дії договору сторонами не вносилось.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.

Відповідно до п. 2.8 кредитного договору при порушенні строків сплати кредиту та відсотків, спілка має право (при наявності рішення Кредитного комітету) нарахувати, а позичальник повинен сплачувати відсотки в подвійному розмірі від суми фактичної заборгованості за кожен день простачки.

Згідно із п. 4.1 вказаного договору сторони несуть відповідальність за порушення умов цього договору. В разі невиконання або неналежного виконання позичальником своїх платіжних і інших зобов'язань, він зобов'язаний виконати невиконані або неповністю виконані зобов'язання, сплатити подвійні відсотки.

Як вбачається із розрахунку заборгованості за кредитним договором, позивач просив стягнути з відповідача, в тому числі і проценти за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання відповідно до ст. 625 ЦК України та п. 2.8 договору з розрахунку 60 % річних в сумі 7 513,87 грн за період з 12 березня 2009 року по 04 лютого 2013 року.

Вирішуючи даний спір, суди попередніх інстанцій, на порушення вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України, не врахували висновків, викладених в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 жовтня 2014 року, які є обов'язковими для судів при новому розгляді справи ( ч. 4 ст. 338 ЦПК України), а саме того, що строк дії кредитного договору сплив 11 березня 2009 року, у зв'язку з чим неправильно визначили розмір заборгованості, оскільки суди повинні були врахувати, що вимоги п. 2.8 та п. 4.1 кредитного договору можуть застосуватися лише в період дії договору, тобто до 11 березня 2009 року, а після цього строку, так як зобов'язання залишається невиконаним, кредитор має право на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Враховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами попередніх інстанцій не встановлені, рішення суду першої та апеляційної інстанцій не відповідають вимогам статті 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу статті 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 19 травня 2015 року та рішення апеляційного суду Вінницької області від 28 вересня 2015 року скасувати.