Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О., суддів: Дем'яносова М.В., Леванчука А.О., Ситнік О.М., Ступак О.В., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання договорів дарування частково недійсними, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 19 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 12 квітня 2016 року,

У серпні 2015 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом, який у подальшому уточнила, і просила визнати спільним майном, придбаним під час шлюбу подружжям ОСОБА_7 та нею, ОСОБА_5, у рівних частинах по 1/2 частини за кожним на земельну ділянку площею 0,057 га та садовий будинок, які розташовані за адресою: ділянка АДРЕСА_1; визнати частково недійсним договір дарування від 17 червня 2015 року, відповідно до якого ОСОБА_7 подарував та передав безоплатно у власність ОСОБА_6 садовий будинок на ділянці АДРЕСА_1; визнати частково недійсним договір дарування від 17 червня 2015року земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_1, розташованої за цією ж адресою, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_6

Позивач ОСОБА_5 посилалася на те, що при оформленні спірних договорів дарування у нотаріуса вона давала згоду на це, але вважала, що покійний чоловік дарує лише свою частину дачного будинку і земельної ділянки. Також вона вважала, що це договір довічного утримання її чоловіка та її самої. До того ж ОСОБА_5 зазначала, що вона хотіла свою частину у спірному майні подарувати своїм онукам.

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 19 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 12 квітня 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, із ухваленням нового рішення у справі про задоволення її позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII"Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини справи, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Ухвалені у справі судові рішення не відповідають цим вимогам.

Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій було встановлено, що 17 червня 2015 року приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Котик Н.В. було оформлено договори дарування садового будинку на ділянці АДРЕСА_1, який складається із: садового будинку літ. "А" з допоміжними будівлями та спорудами, загальною площею 64,7 кв. м, житловою площею 46,4 кв. м, літ. Б - сарай, № 1-4- дворові споруди і земельної ділянки для ведення садівництва, площею 0,057 га, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1, що розташована за цією ж адресою.

З вищезазначених договорів вбачається, що вони укладені за заявою дружини дарувальника ОСОБА_5, яка надала згоду на дарування її чоловіком ОСОБА_7 дачного будинку і земельної ділянки сину ОСОБА_6

У даній заяві ОСОБА_5 зазначила, що договори дарування, які укладаються за участю її чоловіка, відповідають інтересам їхньої сім'ї та їхньому спільному волевиявленню (а. с. 30). Також у цій заяві та договорах дарування зазначено, що садовий будинок і земельна ділянка є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_7 та ОСОБА_5

Крім того, під час розгляду справи в судах позивач ОСОБА_5 не заперечувала того, що вона указану заяву підписала.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_5, суд першої інстанції, з який погодився й апеляційний суд, виходив із того, що при укладені оскаржуваних договорів дарування, сторонами були дотримані всі зазначені вимоги законодавства щодо форми, умов, змісту, нотаріального посвідчення, реєстрації, надання нотаріально посвідченої письмової згоди другого з подружжя на укладення відповідних договорів дарування, а тому підстав для визнання цих договорів недійсними немає.

Однак з таким висновком судів погодитися не можна з огляду на наступне.

Згідно із ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (ч. 1 ст. 229 ЦК України). Пленум Верховного Суду України у п. 19 постанови від 6 листопада 2009 року № 9 (v0009700-09) "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Виходячи зі змісту ст. ст. 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Отже, наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як:вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Лише в разі встановлення цих обставин норми ч. 1 ст. 229 та ст. ст. 203, 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Така правова позиція Верховного Суду України викладена у постанові від 16 березня 2016 року у справі № 6-93цс16.

Вирішуючи спір, суди цих обставин у справі не з'ясували та дійшли передчасного висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позову ОСОБА_5

Отже, оскільки неповнота з'ясування обставин у справі та порушення зазначених норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, і ці порушення були допущені як судом першої інстанції, так і апеляційним судом, то рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 19 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 12 квітня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.