Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Журавель В.І., Закропивного О.В.,

Хопти С.Ф., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 жовтня 2015 року та рішення апеляційного суду Київської області від 23 лютого 2016 року,

У липні 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з 19 листопада 1958 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5, який ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер. Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина, до складу якої входить будинок АДРЕСА_1, який ними збудовано за час шлюбу і є спільним сумісним майном та який було зареєстровано на її чоловіка. За життя ОСОБА_5 склав заповіт на користь синів: ОСОБА_4 та ОСОБА_6 Вважала, що вказаний будинок є спільною сумісною власністю подружжя, а тому вона має право на 1/2 його частину. Зазначала, що при оформленні спадщини після смерті чоловіка вона відмовилась від обов'язкової частки у спадщині, а не від частки у спільному майні подружжя, та коли звернулась до нотаріуса для оформлення права власності на частину будинку, виявилося, що нотаріус отримала від неї заяву про відмову у спільній сумісній власності подружжя, що, на її думку, є протиправним.

Позивачка просила, з урахуванням уточнених вимог, визнати відмову від спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_5, частково недійсною та визнати вказаний житловий будинок об'єктом спільної сумісної власності подружжя та визнати за нею право власності на 1/2 частину цього будинку.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 жовтня 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину житлового будинку з відповідними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 скасувавши частково свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 18 березня 2015 року на житловий будинок з відповідними будівлями та спорудами, що знаходиться за вказаною адресою, видане на ім'я ОСОБА_4 Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Додатковим рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 6 січня 2016 року визнано частково недійсним односторонній правочин, а саме - заяву ОСОБА_3 про відмову від частки у спільній сумісній власності подружжя та про визнання спадкового майна особистою власністю померлого ОСОБА_5

Рішенням апеляційного суду Київської області від 23 лютого 2016 року рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 жовтня 2015 року скасовано в частині часткового скасування свідоцтва про право на спадщину. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 23 лютого 2016 року додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 6 січня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 в частині визнання частково недійсною відмови від спадщини відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 жовтня 2015 року та рішення апеляційного суду Київської області від 23 лютого 2016 року в частині визнання за ОСОБА_3 права власності на 1/2 частину спірного житлового будинку та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у позові.

Відповідно до п. 6 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання права власності на 1/2 частину будинку, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що спірний будинок є спільним сумісним майном ОСОБА_3 та померлого ОСОБА_5, оскільки він був збудований за час їх шлюбу та за спільні кошти.

Проте повністю погодитись з такими висновками апеляційного суду не можна.

Судами встановлено, що з 19 листопада 1958 року ОСОБА_3 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5, який ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер.

Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина, до складу якої входить будинок АДРЕСА_1 який збудовано ОСОБА_3 та ОСОБА_5 за час шлюбу. Вказаний будинок зареєстрований за ОСОБА_5

Також судами встановлено, що за вказаною адресою на день смерті спадкодавця були зареєстровані та проживали ОСОБА_3 (дружина) та ОСОБА_6 (син).

17 липня 1996 року виконавчим комітетом Трушківської сільської ради Білоцерківського району Київської області було видано свідоцтво на право особистої власності на житловий будинок в цілому по АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_5

6 серпня 2008 року ОСОБА_5 склав заповіт на користь синів: ОСОБА_4 та ОСОБА_6

12 листопада 2014 року до Білоцерківської районної державної нотаріальної контори звернулися: спадкоємець за заповітом ОСОБА_4 із заявою про прийняття спадщини Спадкоємець за заповітом ОСОБА_6 та ОСОБА_3 звернулись із заявою про відмову від спадщини.

При цьому у своїй заяві ОСОБА_3 зазначила, що спадкове майно, що залишилося після смерті спадкодавця, є його особистою власністю, тому вона не претендує на частку у спільній сумісній власності подружжя та відмовляється від отримання свідоцтва про право власності.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, ОСОБА_3 зазначала, що підписуючи заяву про відмову від спадщини, вона помилилась щодо обставин, які існували на момент вчинення цього правочину, оскільки вважала, що відмовляється від обов'язкової частки у спадкуванні після смерті чоловіка, проте вона не мала наміру відмовлятися від належної їй 1/2 частини будинку, який є спільною сумісною власністю подружжя.

При цьому ОСОБА_3 не відкликала у встановленому законом порядку цю заяву, отже, вона є чинною. Також ОСОБА_3 не оскаржила дії нотаріуса, який відібрав у неї заяву про відмову від спадщини.

Визнаючи за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину спірного будинку, суди виходили із того, що в силу ст. 1218 ЦК України до спадкової маси після смерті ОСОБА_5 не повинна була не входити 1/2 частина спірного будинку, як її частка у спільному сумісному майні подружжя.

При цьому суди не з'ясували, за які кошти було придбано або збудовано спірний будинок, не дали оцінку тому, чи не було спірне нерухоме майно особистою власністю померлого ОСОБА_5, чи є воно спільною сумісною власністю подружжя. На зазначені обставини звертав увагу відповідач і в силу обов'язковості правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постановах від 16 грудня 2015 року № 6-2641цс15, від 25 листопада 2015 року № 6-2333цс15, суди повинні були їх перевірити, та не виходити із формального положення про набуття майна за час шлюбу.

Крім того, суди не врахували, що свідоцтво про право власності видано на спірний будинок на ім'я ОСОБА_5 і позивачка це свідоцтво не оспорила, як і свідоцтво про право на спадщину, видане на ім'я ОСОБА_4, на підставі якого останній став власником всього будинку.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, їх судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 жовтня 2015 року та рішення апеляційного суду Київської області від 23 лютого 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.