Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах 

Верховного Суду України у складі:

головуючого                 Кривенди О.В.,

суддів:                     Волкова О.Ф., Гриціва М.І., 

                            Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., 

                            Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Малиновському районі м. Одеси (далі - управління ПФУ) про визнання неправомірною бездіяльності і зобов'язання вчинити дії,

У вересні 2014 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати неправомірними дії управління ПФУ щодо відмови у відновленні виплати раніше призначеної їй пенсії та зобов'язати відповідача відновити таку виплату з урахуванням вимог щодо перерахунку пенсії, передбачених статтею 42 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-ІV (1058-15) ) починаючи з 7 жовтня 2009 року.

На обґрунтування позову зазначила, що виплата раніше призначеної пенсії має бути відновлена у зв'язку з прийняттям Конституційним Судом України Рішення від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 (v025p710-09) щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-ІV.

Суди встановили, що ОСОБА_1, 1 червня 1937 року народження, є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 від 22 грудня 1998 року, та мешкає у Сполучених Штатах Америки. Управління ПФУ відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону № 1058-ІV припинило їй виплату пенсії на весь час проживання за кордоном.

На письмове звернення до управління ПФУ від 8 серпня 2014 року щодо відновлення виплати пенсії позивач отримала відмову.

Малиновський районний суд міста Одеси:

- ухвалою від 22 вересня 2014 року позовні вимоги за період з 7 жовтня 2009 року по 11 серпня 2014 року залишив без розгляду через пропущення позивачем строків звернення до суду, встановлених частиною п'ятою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС (2747-15) );

- постановою від 20 жовтня 2014 року визнав дії управління ПФУ щодо відмови відновити виплату пенсії протиправними та зобов'язав управління ПФУ поновити виплату пенсії з 11 серпня 2014 року.

Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 20 травня 2015 року ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 22 вересня 2014 року скасував та постановив нову ухвалу, якою позовні вимоги за період з 7 жовтня 2009 року по 10 березня 2014 року залишив без розгляду. Цією ж ухвалою справу в частині позовних вимог за період з 11 березня по 10 серпня 2014 року направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 22 червня 2015 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення суду апеляційної інстанції на підставі пункту 1 частини п'ятої статті 214 КАС (2747-15) , оскільки ухвала про направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду не перешкоджає подальшому провадженню в справі.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду касаційної інстанції, представник позивача ОСОБА_3 звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 5 частини першої статті 237 КАС (2747-15) . Просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 22 червня 2015 року та направити справу на новий розгляд до цього ж суду.

На обґрунтування заяви представник позивача додав копії: рішень Вищого адміністративного суду України від 5 вересня 2013 року, 8 і 29 грудня 2014 року, 30 березня 2015 року - на підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального та процесуального права; постанови Верховного Суду України від 12 травня 2015 року № 21-180а15 - на підтвердження невідповідності оскаржуваної ухвали викладеному у цій постанові висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява ОСОБА_3 підлягає задоволенню з таких підстав.

Вищий адміністративний суд України, відмовляючи у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу суду апеляційної інстанції, у своєму рішенні зазначив, що оскаржувана ухвала про направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду не перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Проте, як убачається з матеріалів справи, апеляційний суд направив справу на новий судовий розгляд лише в частині позовних вимог за період з 11 березня по 10 серпня 2014 року. В іншій же частині, а саме в частині відновлення пенсійних виплат за період з 7 жовтня 2009 року по 10 березня 2014 року, цей суд залишив позов без розгляду.

За змістом касаційної скарги представник позивача оскаржив ухвалу суду апеляційної інстанції як у тій частині, в якій справу направлено на новий судовий розгляд, так і в частині залишення позовних вимог без розгляду.

Вирішуючи питання щодо відкриття касаційного провадження, суддя-доповідач на зазначені обставини уваги не звернув та всупереч вимогам статті 214 КАС (2747-15) не прийняв рішення щодо відкриття чи відмови у відкритті касаційного провадження в частині позовних вимог, які були залишені без розгляду судом апеляційної інстанції.

Оскільки Вищий адміністративний суд України, постановляючи ухвалу від 22 червня 2015 року, не в повній мірі дотримався вимог законодавства, зазначене судове рішення підлягає скасуванню з передачею справи цьому ж суду для вирішення питання про прийняття касаційної скарги у відповідності зі статтею 214 КАС (2747-15) .

Керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Заяву ОСОБА_3, який представляє інтереси позивачки ОСОБА_1, задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 22 червня 2015 року скасувати, а справу передати цьому ж суду для вирішення питання про прийняття касаційної скарги.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.