Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С., Колодійчука В.М.,

Умнової О.В., Фаловської І.М.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до комунального підприємства "Інфосервіс" Сумської міської ради про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Сумської області від 16 квітня 2015 року,

У листопаді 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що згідно із контрактом від 1 серпня 2013 року, укладеним між ним і комунальним підприємством "Інфосервіс" Сумської міської ради (далі - КП "Інфосервіс"), з останнім перебував у трудових відносинах до 1 серпня 2014 року. По закінченні строку дії трудового договору (контракту), 1 серпня 2014 року, він був звільнений. Починаючи з 1 серпня 2014 року по 4 березня 2015 року з ним не було проведено у повному обсязі розрахунок із заробітної плати за липень та серпень 2014 року.

Зазначав, що у вересні 2014 року відповідачем сплачено 3 000 грн, а в січні 2015 року - 4 213,94 грн, тому сума заборгованості склала 1 710 грн.

Просив стягнути з відповідача заборгованість із заробітної плати в сумі 1 710 грн, середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (з 2 серпня 2014 року по 4 березня 2015 року) в сумі 34 645,50 грн.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 4 березня 2015 року позов задоволено.

Стягнуто з КП "Інфосервіс" Сумської міської ради на користь ОСОБА_3 заборгованість із заробітної плати в сумі 1 710 грн, 34 645,50 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а всього 35 355,50 грн. Вирішено питання щодо розподілу судового збору.

Рішенням апеляційного суду Сумської області від 16 квітня 2015 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасовано, у цій частині ухвалено нове рішення про відмову в задоволені позовних вимог. У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що саме з вини позивача, як керівника, який допустив порушення вимог ст. 116 КЗпП України та не виконав покладені на нього умовами контракту обов'язки, своєчасно не був проведений розрахунок, що потягло за собою утворення заборгованості.

Проте з таким висновком погодитися не можна, виходячи з наступного.

Установлено, що з 1 серпня 2013 року до 1 серпня 2014 року ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах з КП "Інфосервіс" Сумської міської ради на підставі укладеного між сторонами трудового договору (контракту).

Розпорядженням міського голови від 30 липня 2014 року ОСОБА_3 звільнено із займаної посади 1 серпня 2014 року в зв'язку з закінченням строку дії трудового договору (контракту).

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Згідно із ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Установлено, що у день звільнення, 1 серпня 2014 року, ОСОБА_3 працював, отримав трудову книжку, нецільову матеріальну допомогу у сумі 1 710 грн та довідку разом з випискою з даних бухгалтерського обліку про належні йому при звільненні кошти, проте повний розрахунок з ним не був проведений.

Відмовляючи ОСОБА_3 у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, апеляційний суд посилався на те, що за умовами контракту, укладеного між сторонами, ОСОБА_3, як керівник, повинен був організувати виробничо-господарську діяльність підприємства таким чином, щоб забезпечувати регулярну та своєчасну виплату заробітної плати як працівникам підприємства, так і собі, не допускаючи заборгованості з її виплати.

Зазначав, що позивач не виконав покладені на нього обов'язки, тому розрахунок не було проведено в установлений законом строк.

Згідно із ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

При цьому законодавство не містить будь-яких обмежень щодо незастосування зазначеної норми права відносно керівника підприємства, тому апеляційний суд дійшов помилкового висновку щодо відмови в задоволенні позову.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, встановивши факт непроведення розрахунку з працівником у день звільнення, виходячи із розміру середньоденного заробітку ОСОБА_3 за 2 місяці перед його звільненням та періоду затримки розрахунку, прийшов до правильного висновку про те, що при звільнені були порушені трудові права

останнього, які підлягають захисту.

Під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі місцевим судом не були порушені норми процесуального права та правильно застосовані норми матеріального закону.

Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції відповідно до ч. 1 ст. 339 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Сумської області від 16 квітня 2015 року скасувати, рішення Зарічного районного суду м. Суми від 4 березня 2015 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.