Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дем'яносова М.В.,

суддів: Гончара В.П., Нагорняка В.А.,

Карпенко С.О., Ступак О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк Кіпру" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про солідарне стягнення боргу за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 08 січня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 14 січня 2015 року,

Публічне акціонерне товариство "Банк Кіпру" (далі - ПАТ "Банк Кіпру") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про солідарне стягнення боргу за кредитним договором, посилаючись на те, що 20 липня 2010 року між ПАТ "Банк Кіпру" та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 50-360/2010.

Згідно з п. 1.1 кредитного договору банк надав ОСОБА_3 споживчий кредит на поточні потреби в сумі 129 тис. грн строком з 20 липня 2010 року по 18 липня 2014 року зі сплатою 22,9 % річних за користування кредитними коштами.

Банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав 21 липня 2010 року, що підтверджується відповідними доказами.

ОСОБА_3 порушує умови кредитного договору та не здійснює погашення кредиту згідно з графіком, не сплачує проценти за користування кредитними коштами, що свідчить про невиконання умов кредитного договору, у результаті чого станом на 16 жовтня 2013 року має заборгованість перед ПАТ "Банк Кіпру" в розмірі 115 601 грн 80 коп.

На забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_3 за кредитним договором 20 липня 2010 року між банком та ОСОБА_4 укладено договір поруки № 27, відповідно до якого ОСОБА_4 взяла на себе солідарну відповідальність відповідати разом з ОСОБА_3 перед кредитором за порушення виконання вказаного кредитного договору.

Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 12 грудня 2012 року, ухваленим у справі № 0828/4190/2012 р., позов банку було задоволено, звернуто стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок. Однак у зв'язку з відсутністю права на землю під заставним будинком рішення суду не виконано.

ПАТ "Банк Кіпру" просило стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 солідарно заборгованість за кредитним договором у розмірі 115 601 грн 80 коп.

Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 08 січня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 14 січня 2015 року, позовні вимоги задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ "Банк Кіпру" заборгованість за кредитним договором від 20 липня 2010 року № 50-360/2010 у розмірі 115 601 грн 80 коп.

Вирішено питання про судові витрати у справі.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_3 не виконуються умови укладеного між ним та банком кредитного договору, у результаті чого утворилася заборгованість, а ОСОБА_4 є поручителем та несе солідарну відповідальність за неналежне виконання умов укладеного кредитного договору. Шестимісячний строк для звернення з позовом до поручителя банком не пропущено, оскільки позов у цій справі пред'явлено у зв'язку з невиконанням рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, досудова вимога зі зміною строку виконання зобов'язання поручителю у цій справі не направлялась.

Проте з такими висновками судів погодитися не можна.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Однак указаним вимогам судові рішення не відповідають.

Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Установлено, що 20 липня 2010 року між ПАТ "Банк Кіпру" та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 50-360/2010, за умовами якого останній отримав споживчий кредит на поточні потреби в сумі 129 тис. грн, строком з 20 липня 2010 року по 18 липня 2014 року зі сплатою 22,9 % річних за користування кредитними коштами.

Відповідно до п. 2.2.6 кредитного договору ОСОБА_3 зобов'язався сплачувати за користування кредитом проценти в розмірі 22,9 % річних та 27,9 % річних у разі порушення строків повернення кредиту за договором. Розрахунковий період по нарахуванню процентів 30 (31) день з 21 числа минулого по 20 число поточного місяця з розрахунку 365 (366) днів на рік з моменту виникнення заборгованості.

У зв'язку з неналежним виконанням умов кредитного договору станом на 16 жовтня 2013 року загальна заборгованість ОСОБА_3 перед ПАТ "Банк Кіпру" за кредитним договором від 20 липня 2010 року № 50-360/2010 становить 115 601 грн 80 коп.

20 липня 2010 року між позивачем та ОСОБА_4 укладено договір поруки № 27.

Відповідно до договору поруки ОСОБА_4 взяла на себе зобов'язання солідарно з ОСОБА_3 відповідати перед кредитором за вказаним кредитним договором.

Відповідно до п. 2.2 кредитного договору поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й позичальник, у тому числі за основним боргом, сплату щомісячних процентів, підвищених процентів, пені, суми комісій, а також за відшкодування збитків.

На забезпечення виконання умов укладеного кредитного договору 20 липня 2010 року між банком та ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки житлового будинку АДРЕСА_1.

Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 12 грудня 2012 року у справі № 0828/4190/2012 р. позовні вимоги ПАТ "Банк Кіпру" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено, звернуто стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 20 липня 2010 року № 50-360/2010 у загальному розмірі 87 636 грн 68 коп.

Рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 12 грудня 2012 року не виконано.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 1054 та ч. 2 ст. 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Разом із тим за положеннями ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання в повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 26 листопада 2014 року у справі № 6-75цс14, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Частиною ч. 3 ст. 61 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 12 грудня 2012 року у справі № 0828/4190/2012 р. установлено, що банк просив задовольнити свої вимоги, звернувши стягнення на предмет іпотеки на суму, яка станом на 16 серпня 2012 року становила 87 636 грн 68 коп., у тому числі:

64 488 грн - залишок за кредитом;

665 грн 93 коп. нараховані та несплачені проценти за кредитом;

491 грн 33 коп. пеня за період з 16 серпня 2011 року по 15 серпня 2012 року.

У п. 24 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" (v0005740-12) роз'яснено, що сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам ст. 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій у порушення вимог ст. ст. 212, 214, 303, 315 ЦПК України (1618-15) на вказане уваги не звернули та не з'ясували фактичні обставини справи, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, не визначилися з моментом настання строку виконання зобов'язань за кредитним договором та не врахували те, що банк скористався своїм правом на повернення кредиту достроково, звернувшись у 2012 році до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки сума заборгованості включала в себе не лише розмір заборгованості на момент звернення до суду з позовом, а й суму залишку за кредитом, у зв'язку із чим строк виконання основного зобов'язання змінився. І саме із цього часу необхідно обчислювати строк звернення з вимогою про солідарну відповідальність до поручителя відповідно до вимог ч. 4 ст. 559 ЦК України, внаслідок чого дійшов помилкового висновку, що строк виконання зобов'язань за кредитним договором та договором поруки встановлено до 18 липня 2014 року, тобто строк дії договорів не закінчено, а тому підстав для застосування ч. 4 ст. 559 ЦК України немає.

Крім цього, договір іпотеки від 20 липня 2010 року № 20 та договір поруки від 20 липня 2010 року № 27, які укладені між банком та ОСОБА_4 хоч і укладені на забезпечення виконання умов одного і того ж кредитного договору та з однією і тією ж особою - ОСОБА_4, проте вони не пов'язані між собою і мають різні права та обов'язки.

Зазначені порушення процесуального закону унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, та є відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування ухвалених у даній справі судових рішень та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 335, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 08 січня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 14 січня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.