Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ у складі:

Гулька Б.І., Кафідової О.В., Черненко В.А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до державного підприємства "Дніпропетровський державний проектний інститут житлового та цивільного будівництва "Дніпроцивільпроект" про поновлення на роботі, скасування наказу, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, перерахування пенсійних внесків та видачу відомості про нарахування і виплату страхових внесків за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 червня 2015 року,

У листопаді 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25 грудня 2006 року він був поновлений на посаді заступника директора по загальним питанням державного підприємства "Дніпропетровський державний проектний інститут житлового та цивільного будівництва "Дніпроцивільпроект" (далі - ДП "Дніпропетровський державний проектний інститут житлового та цивільного будівництва "Дніпроцивільпроект"). Указане рішення суду не виконувалося до 13 вересня 2010 року. На чергову вимогу державного виконавця 10 вересня 2010 року директором ДП "Дніпропетровський державний проектний інститут житлового та цивільного будівництва "Дніпроцивільпроект" був виданий наказ про поновлення його на роботі з 3 квітня 2006 року і допущення до роботи, але фактично він приступив до виконання своїх трудових обов'язків тільки 13 вересня 2010 року. Зазначав, що видання цього наказу є незаконним і суперечить рішенню Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25 грудня 2006 року та проведено з порушенням норм законодавства. Крім того, указував, що наказом від 24 вересня 2010 року № 184-К він був звільнений з роботи з порушенням норм трудового законодавства, оскільки подав заяву про звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, а його звільнили за ст. 38 КЗпП України.

Ураховуючи викладене та уточнені позовні вимоги, ОСОБА_4 просив суд визнати наказ від 10 вересня 2010 року "Про поновлення на роботі ОСОБА_4." незаконним, скасувати його і зробити перерахунок заробітної плати при звільненні з урахуванням внесених змін до наказу від 10 вересня 2010 року; стягнути з ДП "Дніпропетровський державний проектний інститут житлового та цивільного будівництва "Дніпроцивільпроект" на його користь невиплачену заробітну плату при поновленні на роботі у розмірі 701 грн 93 коп.; скасувати наказ від 24 вересня 2010 року і поновити його на попередній посаді з 27 вересня 2010 року; стягнути з ДП "Дніпропетровський державний проектний інститут житлового і цивільного будівництва "Дніпроцивільпроект" на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 27 вересня 2010 року по день поновлення на роботі та моральну шкоду в розмірі 5 тис. грн; зобов'язати ДП "Дніпропетровський державний проектний інститут житлового і цивільного будівництва "Дніпроцивільпроет" перерахувати пенсійні внески, згідно з вимогами Закону України "Про обов'язкове пенсійне страхування" (1058-15) до Пенсійного фонду у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська та видати йому відомості про нарахування і виплату страхових внесків та виплачену за рішенням суду заробітну плату за весь час вимушеного прогулу для перерахунку пенсії.

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 30 березня 2015 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано наказ від 10 вересня 2010 року "Про поновлення на посаді ОСОБА_4." - незаконним. Зобов'язано ДП "Дніпропетровський державний проектний Інститут житлового та цивільного будівництва "Дніпроцивільпроект" внести зміни до цього наказу згідно з вимогами типової форми, затвердженої наказом державного комітету статистики України від 5 грудня 2009 року. У задоволенні решти позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 червня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення яким в задоволенні позову ОСОБА_4 до ДП "Дніпропетровський державний проектний інститут житлового та цивільного будівництва "Дніпроцивільпроект" про поновлення на роботі, скасування наказу, та виконання певних дій відмовлено. Провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до ДП "Дніпропетровський державний проектний інститут житлового та цивільного будівництва "Дніпроцивільпроект" про зобов'язання вчинити певні дії закрито.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального й процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшов до правильного висновку про те що наказ відповідача про звільнення ОСОБА_4 від 24 вересня 2010 року є незаконним, проте позивач, звернувшись до суду у листопаді 2014 року пропустив без поважних причин строк звернення до суду (ст. 233 КЗпП України - 1 місяць). При цьому суд дав належну правову оцінку його доводам про поважність причин пропуску та, врахувавши значний термін пропуску строку та дії позивача, вірно відмовив у позові. Інші вимоги ОСОБА_4 пов'язані з вимогою про незаконність звільнення, а вимоги пов'язані з пенсійними виплатами є компетенцією адміністративних судів.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд у резолютивній частині свого рішення не зробив висновку щодо наказу відповідача від 10 вересня 2010 року не є підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення суду ( ч. 2 ст. 337 ЦПК України), оскільки висновки щодо цього наказу є у мотивувальній частині рішення суду та можуть бути усунені згідно вимог ст. 220 ЦПК України.

Враховуючи наведене та керуючись положеннями ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 червня 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.