6-17610св15 Про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення грошової компенсації за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - 29.07.2015 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика про визнання причини відсутності на роботі поважною, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення грошової компенсації за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 березня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 13 травня 2015 року,

У грудні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика про визнання причини відсутності на роботі поважною, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення грошової компенсації за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позивач посилався на те, що з 08 вересня 2000 року він пропрацював в Національній медичній академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика.

11 листопада 2014 року він був звільнений з посади доцента кафедри стоматології Інституту стоматології Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика за прогул без поважних причин, вчинений 23 жовтня 2014 року, на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Позивач зазначав, що причини звільнення не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки позивач був відсутнім на роботі з поважних причин - брав участь у VІ З'їзді Асоціації стоматологів України, що проходив 23-25 жовтня 2014 року у м. Одесі, а також у науково-практичній конференції "Досягнення науки і практики в стоматології".

Вказував на те, що 22 жовтня 2014 року він написав заяву на ім'я ректора академії з проханням 23 жовтня 2014 року дозволити йому взяти участь у з'їзді. Оскільки безпосередній керівник позивача, а саме: зав. кафедрою ОСОБА_5, також був учасником з'їзду, вказана заява була подана ОСОБА_6, яка на час відсутності ОСОБА_5 виконувала обов'язки завідувача кафедрою. Повернувшись з м. Одеси і приступивши до роботи, позивач лише 28 жовтня 2014 року дізнався про те, що завідувачем кафедрою ОСОБА_5 подано на ім'я ректора академії рапорт про вчинення прогулу.

Позивач зазначав, що він надав пояснення щодо перебування у службовому відрядженні і тимчасова відсутність погоджена з особою, яка виконувала обов'язки завідувача кафедри.

Крім того, відповідачем при застосуванні дисциплінарного стягнення не було враховано ступінь важкості проступку, заподіяну шкоду, негативні наслідки тощо. Відповідач не взяв до уваги попередню роботу позивача, відсутність негативних наслідків, оскільки навіть не було заплановано навчань із слухачами в період з 01 жовтня по 30 жовтня 2014 року. Такі неправомірні дії відповідача призвели до спричинення моральної шкоди. Позивач багато років працював в академії, мав певні плани, які пов'язував з цією роботою. Як наслідок, позивач, практично здорова людина, занедужав та 10 календарних днів перебував на лікарняному.

За таких обставин позивач просив визнати причину відсутності його на роботі 23 жовтня 2014 року поважною; скасувати наказ про звільнення від 07 листопада 2014 року № 373-к та поновити його на посаді доцента; стягнути з відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу та 5 000 грн моральної шкоди.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 06 березня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 13 травня 2015 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судові рішення не відповідають вказаним вимогам.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах з Національною медичною академією післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, де працював на посаді доцента кафедри стоматології Інституту стоматології Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика.

Наказом від 07 листопада 2014 року № 373-к ОСОБА_3 було звільнено з посади доцента кафедри стоматології Інституту стоматології Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика з 11 жовтня 2014 року відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин, вчинений 23 жовтня 2014 pоку.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що звільнення позивача з займаної посади було проведено відповідачем з дотриманням норм чинного законодавства, оскільки позивач був відсутній на робочому місці 23 жовтня 2014 року протягом робочого дня.

Проте з такими висновками судів погодитись не можна.

Відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення терміну його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Як роз'яснено у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

За змістом ст. ст. 40, 41 КЗпП України підставами для звільнення працівника згідно, зокрема з п. 4 ст. 40 КЗпП України, є його відповідні винні дії, вчинення яких передувало виданню наказу (розпорядження) про припинення трудового договору.

Таким чином, крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з'ясування поважності причин його відсутності.

Законодавством не визначено переліку обставин, за яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, а тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за п. 4 ст. 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати докази, передбачені ст. 57 ЦПК України.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на 22 та 23 жовтня 2014 року обов'язки завідувача кафедри виконувала ОСОБА_6 за усним розпорядженням у зв'язку із відсутністю завідувача кафедри ОСОБА_5, який брав участь у З'їзді Асоціації стоматологів України.

22 жовтня 2014 року позивач написав на ім'я ректора та подав виконувачу обов'язки керівника кафедри ОСОБА_6 заяву з проханням дозволити йому взяти участь в VI З'їзді Асоціації стоматологів України та науковій конференції, що відбудуться 23 жовтня 2014 року у м. Одесі.

Із матеріалів справи вбачається, що у період з 23 по 25 жовтня 2014 року ОСОБА_3 брав участь у VI (XIII) З'їзді Асоціації стоматологів України, який проходив 23-25 жовтня 2014 року у м. Одесі, а також у науково-практичній конференції "Досягнення науки і практики в стоматології", що проводилась у рамках зазначеного З'їзду, що підтверджується виданими позивачу сертифікатами.

Згідно з довідкою Інституту стоматології Національної академії наук України від 30 жовтня 2014 року № 274 ОСОБА_3 на конференції було представлено стендовий доклад "Пріоритетні напрями організації стоматологічних амбулаторно-поліклінічних закладів комунальної власності у нових економічних умовах", що також підтверджується науковою статтею та тезами доповіді, відображеними в програмі З'їзду та конференції.

При цьому видані ОСОБА_3 сертифікати про участь у VI (XIII) З'їзді Асоціації стоматологів України та науково-практичній конференції "Досягнення науки і практики в стоматології" підписані головним стоматологом МОЗ України, президентом Асоціації стоматологів України, який є завідувачем кафедри стоматології Національною медичною академією післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, професором ОСОБА_5, який надалі написав рапорт на ім'я ректора академії про відсутність ОСОБА_3 на роботі 23 жовтня 2014 року без поважних причин.

У наказі про звільнення ОСОБА_3 від 07 листопада 2014 року № 373-к вказано, що 23 жовтня 2014 року ОСОБА_3, доцент кафедри стоматології Інституту стоматології Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, був відсутній на роботі без поважних причин з 9 год. 00 хв. по 16 год. 12 хв. Будь-яких виправдувальних документів щодо відсутності на роботі 23 жовтня 2014 року ОСОБА_3 не надав.

Разом із тим матеріали справи містять пояснення, які надані ОСОБА_3, в яких позивач вказував на те, що його відсутність на роботі 23 жовтня 2014 року була погоджена з виконувачем обов'язки завідувача кафедри проф. ОСОБА_6, а сама відсутність була з поважних причин - участь у VI (XIII) З'їзді Асоціації стоматологів України та науково-практичній конференції. При цьому до заяви було додано документи на підтвердження участі у З'їзді та конференції.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, на порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув, встановивши, що ОСОБА_3 вчинив прогул, не врахував обставин справи, належним чином не з'ясував поважність причин відсутності позивача на роботі 23 жовтня 2014 року та чи мав місце прогул без поважних причин, який став безпосередньо підставою для звільнення позивача з роботи; не надав належної правової оцінки зібраним у справі доказам.

Враховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 березня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 13 травня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.