Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дем'яносова М.В.,

суддів: Гончара В.П., Нагорняка В.А.,

Карпенко С.О., Ступак О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційними скаргами Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" та ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Рівненської області від 22 квітня 2015 року,

Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що відповідно до укладеного кредитного договору від 17 квітня 2006 року відповідач отримав кредит у розмірі 4 тис. грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 48 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

У зв'язку з невиконанням боржником своїх зобов'язань станом на 25 лютого 2014 року у нього утворилася заборгованість у розмірі 16 533 грн 95 коп., яка складається з наступного: 2 811 грн 16 коп. - заборгованість за тілом кредиту; 12 459 грн 27 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом; а також штраф: 500 грн штраф (фіксована частина), 763 грн 52 коп. - штраф (процентна складова).

Банк просив позовні вимоги задовольнити.

Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 26 листопада 2014 року в задоволенні позовних вимог банку відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 22 квітня 2014 року рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 26 листопада 2014 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги банку задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "приватБанк" заборгованість за процентами за користування кредитними коштами за період з 31 березня 2011 року по 16 липня 2012 року в розмірі 3 201 грн 80 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про судові витрати у справі.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог банку, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити в указаній частині нове рішення про задоволення заявлених позовних вимог.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга ПАТ КБ "ПриватБанк" підлягає відхиленню, а касаційна скарга ОСОБА_3 задоволенню з огляду на таке.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, апеляційний суд вказував на те, що право позивача на отримання щомісячних платежів у вигляді процентів порушувалось, а отже, підлягають стягненню суми процентів за кредитним договором за користування кредитними коштами за період з 01 квітня 2011 року до 16 липня 2012 року в межах строку позовної давності, оскільки відповідно до ч. 1. ст. 1048 ЦК України у разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Однак з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Відповідно до вимог ст. ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений термін.

Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Установлено, що 17 квітня 2006 року між сторонами було укладено договір, відповідно до якого відповідачу було надано кредит у розмірі 4 тис. грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 48 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

У зв'язку із тим що ОСОБА_3 неналежним чином виконував свої зобов'язання за кредитним договором, 12 серпня 2008 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до Костопільського районного суду Рівненської області із заявою про видачу судового наказу про стягнення з відповідача на користь банку заборгованості за вказаним договором, яка утворилася станом на 10 липня 2008 року.

15 серпня 2008 року Костопільським районним судом Рівненської області було видано судовий наказ, а 16 липня 2012 року ОСОБА_3 виконав його.

22 серпня 2014 року відповідачем було подано до Костопільського районного суду Рівненської області заяву про застосування строку позовної давності до вимог позивача.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Згідно зі ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Установлено, що із січня 2007 року позивачу було відомо про порушення його права.

Отже, саме із цієї дати протягом трьох років, а саме: по січень 2010 року у позивача було право звернутися з відповідним позовом про стягнення наявної вже тоді заборгованості з відповідача, чим він і скористався, звернувшись до суду в 2008 році, в результаті чого було видано судовий наказ від 15 серпня 2008 року.

Повторне звернення позивача до суду за захистом порушеного права також повинне було відбутися із дотриманням строків позовної давності, проте, він звернувся до суду лише через майже шість років.

До таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" відхилити, касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Рівненської області від 22 квітня 2015 року скасувати, рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 26 листопада 2014 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.