6-10191св15 Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 29.07.2015 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Кредитної спілки "Всеукраїнське народне кредитне товариство" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 листопада 2014 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2015 року,

Кредитна спілка "Всеукраїнське народне кредитне товариство" (далі - КС "Всеукраїнське народне кредитне товариство") звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 03 вересня 2008 року між КС "Всеукраїнське народне кредитне товариство" та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 056-83-08, відповідно до умов якого відповідач отримала кошти в сумі 25 тис. грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 42 % річних, терміном користування до 03 вересня 2011 року.

ОСОБА_3 порушила умови кредитного договору та допустила прострочення повернення кредитних коштів, у результаті чого станом на 28 квітня 2014 року заборгованість становить 155 054 грн 05 коп., з якої: заборгованість за тілом кредиту - 25 тис. грн, за відсотками за період з 04 вересня 2008 року по 28 квітня 2014 року - 118 616 грн 55 коп., інфляційні витрати - 11 437 грн 50 коп.

Уточнивши позовні вимоги, кредитна спілка просила стягнути з відповідача на свою користь суму заборгованості за кредитним договором від 03 вересня 2008 року № 056-83-08 у розмірі 155 054 грн 05 коп. та судові витрати у справі.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 листопада 2014 року стягнуто із ОСОБА_3 на користь КС "Всеукраїнське народне кредитне товариство" суму заборгованості за кредитним договором від 03 вересня 2008 року № 056-83-08 у розмірі 155 054 грн 05 коп., з якої заборгованість за кредитом 25 тис. грн, заборгованість за відсотками за користування кредитом за період із 04 вересня 2008 року по 28 квітня 2014 року в сумі 118 616 грн 55 коп., інфляційні за час користування в сумі 11 437 грн 50 коп.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2015 року рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 листопада 2014 року в частині розміру стягнутих інфляційних витрат змінено до 11 025 грн, розмір стягнутої заборгованості за кредитним договором від 03 вересня 2008 року № 056/83 зменшено з 155 054 грн 05 коп. до 154 641 грн 55 коп.

У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог кредитної спілки.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог кредитної спілки, суд першої інстанції вказував на те, що відповідачем порушено умови кредитного договору, укладеного між сторонами, в результаті чого виникла заборгованість, яка підлягає стягненню разом із застосуванням ст. 625 ЦК України.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції погодився з підставами та мотивами ухвалення рішення, однак не погодився з розміром стягнутих інфляційних витрат та періодом їх стягнення.

Проте таких висновків суди дійшли передчасно.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.

Відповідно до вимог ст. ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений термін.

Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Установлено, що 03 вересня 2008 року між КС "Всеукраїнське народне кредитне товариство" та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 056-83-08, за умовами якого кредитодавець зобов'язався надати позичальнику грошові кошти у сумі 25 тис. грн на умовах, установлених цим договором, а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти в розмірі 42 % річних на залишок суми кредиту, терміном користування до 03 вересня 2011 року (а. с. 47).

Позивач виконав умови кредитного договору, видавши відповідачу грошові кошти, про що свідчить видатковий касовий ордер від 05 вересня 2008 року на суму 25 тис. грн (а. с. 8).

Згідно із п. 7.1 кредитного договору за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Однак на порушення умов кредитного договору відповідач свої зобов'язання не виконала, у результаті чого утворилася заборгованість у розмірі 155 054 грн 05 коп., з якої: заборгованість за тілом кредиту - 25 тис. грн; відсотки за користування кредитом за період з 04 вересня 2008 року по 28 квітня 2014 року 118 616 грн 55 коп.; інфляційні за час користування кредитними коштами 11 437 грн 50 коп.

Про наявність заборгованості відповідач повідомлялась досудовою вимогою від 25 квітня 2014 року № 105 (а. с. 11).

У листопаді 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду із запереченнями на позовну заяву кредитної спілки, в яких вона ставить питання про застосування строків позовної давності (а. с. 3234).

Згідно з умовами кредитного договору погашення заборгованості та відсотків за користування кредитними коштами здійснюється відповідно до графіка, який міститься в договорі (а. с. 5).

Відповідно до п. 10.3 цього договору до правовідносин, пов'язаних з укладанням та виконанням цього договору, застосовується строк позовної давності тривалістю у 3 роки.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю в три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлено спеціальну позовну давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права чи про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252- 255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припиненням дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Аналізуючи норми статей 261, 530, 631 ЦК України, слід дійти висновку про те, що в разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу до закінчення строку виконання останнього зобов'язання має право заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини позики, що підлягає сплаті разом з нарахованими відсотками, а також стягнути несплачені до моменту звернення кредитора до суду з позовом щомісячні платежі (з відсотками) в межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. В останньому випадку перебіг позовної давності буде починатись залежно від закінчення строку сплати кожного зі щомісячних платежів.

Отже, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначене періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд України у постановах від 6 листопада 2013 року (№ 6-116цс13), 19 березня 2014 року (№ 6-20цс14), 18 червня 2014 року (№ 6-61цс14) та 03 червня 2015 року (№ 6-31цс15).

Згідно зі ст. 1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справи з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій у порушення вимог ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦПК України на вказане уваги не звернули, не з'ясували фактичні обставини справи та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, доводи відповідача не перевірили та не навели факти, які спростовують ці доводи, не з'ясували можливість застосування строків позовної давності та ухвалили рішення на підставі доказів, наданих позивачем, чим порушили права відповідача, передбачені Конституцією України (254к/96-ВР) та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) .

Зазначені порушення процесуального закону унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, та є відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування ухвалених у даній справі судових рішень та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 335, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 листопада 2014 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.