Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

Дем'яносова М.В., Леванчука А.О., Нагорняка В.А.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Дніпропетровської міської ради, Української науково-промислової асоціації "Укркокс", треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання права власності за набувальною давністю, за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 травня 2015 року,

У травні 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Дніпропетровської міської ради, Української науково-промислової асоціації "Укркокс" про визнання права власності за набувальною давністю.

Позивачка посилалась на те, що вона з 21 липня 1995 року добросовісно, відкрито, безперервно володіє і користується нерухомим майном, а саме двома суміжними однокімнатними квартирами № 137 та № 138 у житловому будинку АДРЕСА_1.

Українська науково-промислова асоціація "Укркокс" була власником квартири № 137, загальною площею 37,7 кв. м, житловою площею 19,5 кв. м, на підставі договору купівлі-продажу від 13 січня 1995 року № 5-НД/5-Н, зареєстрованому в КП "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради 09 лютого 1995 року. Квартира № 138, загальною площею 38,0 кв. м, житловою площею 19,8 кв. м, належала Українській науково-промисловій асоціації "Укркокс" на підставі договору купівлі-продажу від 13 січня 1995 року № 5-НД/4-Н, зареєстрованому в КП "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради 10 лютого 1995 року.

Позивачка зазначала, що вона вселилась і користувалась спірними квартирами на підставі спільного рішення адміністрації профспілкового комітету Української науково-промислової асоціації "Укркокс", у зв'язку з трудовими відносинами, у відповідності з існуючою на підприємстві програмою забезпечення житлом членів трудового колективу, які мають потребу в житлі або в поліпшені житлових умов. Надалі вона планувала оформити майно у свою власність шляхом приватизації, але, в силу життєвих обставин вона тривалий час не мала можливості підготувати відповідні документи і вирішити це питання. У поточному році у позивачки з'явилася потреба оформити правовстановлюючі документи на нерухоме майно і вона звернулася до відповідача з відповідним питанням. Але з'ясувалося, що відповідач без відома позивачки у жовтні 2003 року передав вказані квартири у власність Держави в особі Верховної Ради України.

Враховуючи вказане, позивачка просила визнати за нею право власності на квартири № 137 та № 138 у будинку АДРЕСА_1 за набувальною давністю з 21 липня 1995 року; визнати недійсним свідоцтво НОМЕР_1 від 12 листопада 2003 року про право власності Держави в особі Верховної Ради України на квартиру АДРЕСА_1; скасувати державну реєстрацію права власності за Державою в особі Верховної Ради України на квартиру № 138 у будинку АДРЕСА_1; визнати недійсним свідоцтво НОМЕР_2 від 12 листопада 2003 року про право власності Держави в особі Верховної Ради України на квартиру № 138 у будинку АДРЕСА_1.

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 14 листопада 2014 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Скасовано державну реєстрацію права власності за Державою в особі Верховної Ради України на квартиру АДРЕСА_1.

Визнано недійсним свідоцтво НОМЕР_1 від 12 листопада 2003 року про право власності Держави в особі Верховної Ради України на квартиру АДРЕСА_1

Скасовано державну реєстрацію права власності за Державою в особі Верховної Ради України на квартири АДРЕСА_2.

Визнано недійсним свідоцтво НОМЕР_3 від 12 листопада 2003 року про право власності Держави в особі Верховної Ради України на квартиру АДРЕСА_2.

Визнано за ОСОБА_4 право власності за набувальною давністю на квартири № 137 та № 138 у будинку АДРЕСА_1

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 травня 2015 року рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 14 листопада 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_7, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню.

Згідно ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення може бути неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що право власності на спірні квартири перейшло до держави у порядку правонаступництва після Господарського багатопрофільного об'єднання "Укркокс", яке надавало спірні квартири позивачу у користування у зв'язку зі знаходженням останньої у трудових відносинах в порядку положень Житлового кодексу України (5464-10) , що виключає факт протиправного заволодіння нерухомим майном.

Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначеного судового рішення.

Неправильного застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права при розгляді даної справи судом апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись ст. ст. 332, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_7 відхилити.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 травня 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.