6-13531св15 Про визнання заповіту недійсним - 22.07.2015 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа - ОСОБА_8, про визнання заповіту недійсним, за касаційною скаргою представника ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 - ОСОБА_9 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 12 січня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 24 березня 2015 року,

У травні 2013 року ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7, в якому просили визнати недійсним заповіт, складений їх батьком та сином ОСОБА_10 на ім'я відповідачки.

Позивачі посилались на те, що ОСОБА_10 перебував в клініці з діагнозом первинний мієлофіброз, стан після мієлоаблятивної хіміотерапії та алогенної трансплантації кісткового мозку від 25 квітня 2012 року і на момент складання заповіту перебував у край важкому безпорадному стані, був прикутий до ліжка, тривалий час не міг самостійно приймати їжу, приймав годування внутрішньовенно, постійно марив, погано впізнавав людей і лише інколи односкладно відповідав на поставлені запитання або автоматично повторював почуте, тобто не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 12 січня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 24 березня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 - ОСОБА_9, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судові рішення не відповідають вказаним вимогам.

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_10

Після смерті ОСОБА_10 залишилось майно і згідно із заповітом, посвідченим 09 жовтня 2012 року в клініці університету Мюнхена нотаріусом м. Мюнхена доктором Міхаелєм Грьотшем у присутності адвоката Ореста З. Дебрицького, який був запрошений в якості перекладача, а також представника Медичної Служби Опіки Пацієнтів у Німеччині доктора Зелінського С., який підтвердив цивільну здатність та здатність до складання заповіту, ОСОБА_10 заповів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 будинок за адресою: АДРЕСА_2, в рівних частках; ОСОБА_3 - квартиру АДРЕСА_1; ОСОБА_8 - автомобіль марки Lexus RX 350, державний номерний знак НОМЕР_1.

У встановлений законом строк із заявами про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_10 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гамаль І.М. звернулись: ОСОБА_6 та її дочка ОСОБА_7, дочки спадкодавця ОСОБА_8 та ОСОБА_3 та батьки спадкодавця ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що за актом посмертної судово-психіатричної експертизи, який не суперечить іншим доказам, зокрема, показанням свідків та медичній документації, стан здоров'я спадкодавця обмежував, але не позбавляв його можливості розуміти значення своїх дій або керувати ними, тоді як підставою для визнання правочину недійсним за ст. 225 ЦК України може бути лише абсолютна нездатність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Проте з таким висновком судів погодитись не можна.

Відповідно до ст. 1233 ЦК України заповітом є розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Згідно з п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06 листопада 2009 року (v0009700-09) , правила ст. 225 ЦК України поширюються також на ті випадки, коли фізичну особу не було визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину вона перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_10 з 14 квітня 2012 року і до моменту смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 перебував на стаціонарному лікуванні в клініці університету Мюнхена з діагнозом первинний мієлофіброз, стан після мієлоаблятивної хіміотерапії та алогенної трансплантації кісткового мозку від 25 квітня 2012 року, в якій, зокрема, зазначено, що з вересня стан ОСОБА_10 став поступово погіршуватись, він виявився все більш ослабленим, був неспроможний дивитися навколо і періодично впадав у стан сонливості.

У пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" (v0007700-08) судам роз'яснено, що суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою, яка через стійкий розлад здоров'я не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу (ст. 145 ЦПК України).

Згідно з актом судово-психіатричного експерта від 02 липня 2014 року на час підписання заповіту 09 жовтня 2012 року ОСОБА_10 виявляв ознаки органічного емоційно лабільного (астенічного) розладу внаслідок злоякісного захворювання крові (глибокої астенії). Наявні у ОСОБА_10 на час підписання заповіту 09 жовтня 2012 року психічні розлади істотно впливали на його здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Таким чином, за судово-психіатричною експертизою не зроблено категоричного висновку про психічний стан ОСОБА_10 на момент складання заповіту.

Згідно зі ст. 150 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Висновок визнається неповним, коли експерт не дав вичерпних відповідей на порушені перед ним питання, у зв'язку з цим суд має обговорити питання про призначення додаткової або повторної експертизи залежно від обставин справи.

Згідно із роз'ясненнями, що містяться в п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року № 8 "Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах" (v0008700-97) , повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов'язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Істотними можуть визнаватися, зокрема, порушення, які призвели до обмеження прав обвинуваченого чи інших осіб. В ухвалі (постанові) про призначення повторної експертизи зазначаються обставини, які викликають сумніви у правильності попереднього висновку експерта. Проведення повторної експертизи може бути доручено тільки іншому експертові.

Як вбачається з матеріалів справи, представник позивачів звертався до судів першої та апеляційної інстанцій з клопотаннями про призначення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи для з'ясування психічного стану ОСОБА_10 у момент вчинення дій із складання заповіту та здатності усвідомлювати в цей час свої дії й керувати ними.

Судами попередніх інстанцій було відмовлено представнику позивачів у задоволенні цього клопотання.

Відповідно до положення ч. 4 ст. 10 ЦПК України, яка також покладає і на суд певні обов'язки зі створення для сторін змагального процесу, суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Суди, поклавши в основу судового рішення зазначений вище висновок посмертної судово-психіатричної експертизи, який не містить чітких й однозначних висновків щодо психічного стану заповідача, дійшли висновку про відмову в позові, незважаючи на те, що представником позивачів було заявлено клопотання про проведення повторної експертизи для з'ясування обставин, що мають значення для справи, в задоволенні клопотання судами було безпідставно відмовлено, та на порушення вимог ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦПК України належним чином не з'ясували дійсний психічний стан ОСОБА_10 у момент вчинення дій із складання заповіту та здатності усвідомлювати в цей час свої дії й керувати ними. Фактично залишили спір невирішеним.

Вирішуючи спір, суди на зазначені положення закону уваги не звернули, доводів сторін як на підтвердження, так і на заперечення позову належним чином не перевірили; фактичних обставин не встановили та дійшли передчасного висновку про відмову у задоволенні позову, який ґрунтується на припущеннях, що заборонено (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

Ураховуючи, що суди не встановили фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, їх судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 - ОСОБА_9 задовольнити.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 12 січня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 24 березня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.