Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О.,

суддів: Кадєтової О.В., Мартинюка В.І.,

Мостової Г.І., Наумчука М.І.,

розглянувши цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_5, про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою Карнатової Ілони Олександрівни, яка діє від імені публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 7 жовтня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 3 грудня 2014 року,

У березні 2014 року публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" звернулося в суд з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на предмет іпотеки. Зазначало, що 3 лютого 2006 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір № 11/ФЗВ-06, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 20 000 доларів США зі сплатою 15 % річних строком до 2 лютого 2011 року. На забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором між банком та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1. 30 червня 2010 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк", Національним банком України та публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" був укладений договір про передачу активів та кредитних зобов'язань на користь останнього. Враховуючи те, що позичальник свої зобов'язання за кредитним договором не виконує, просило задовольнити позов.

У процесі розгляду справи публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" подало заяву про уточнення позовних вимог, в якій просило звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів, залучити в якості співвідповідача іншого співвласника квартири ОСОБА_4, який був стороною у договорі іпотеки, а третьою особою на стороні відповідачів ОСОБА_5

Зазначені особи залучені судом до участі в розгляді справи в такій якості.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 7 жовтня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 3 грудня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.

Карнатова І.О., яка діє від імені публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судом встановлено, що 3 лютого 2006 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір № 11/ФЗВ-06, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 20 000 доларів США зі сплатою 15 % річних строком до 2 лютого 2011 року.

На забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором між банком та ОСОБА_4, ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, належна останнім на праві власності.

30 червня 2010 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк", Національним банком України та публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" був укладений договір про передачу активів та кредитних зобов'язань на користь останнього.

Позичальник свої зобов'язання належним чином не виконує, у зв'язку з чим станом на 25 лютого 2014 року утворилась заборгованість у розмірі 102885 грн 27 коп.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що оскільки, позичальник одержав кредит в іноземній валюті, на забезпечення його виконання було передано в іпотеку квартиру, загальна площа якої не перевищує 140 кв. м, вказане нерухоме майно використовується як місце постійного проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4, іншого житла у них не має, то звернення стягнення на нього не може бути проведене з урахуванням положень Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) .

Проте повністю з такими висновками погодитися не можна.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Суди, вирішуючи вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, не врахували того, що Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) не встановлено, що іпотека припиняється, а передбачено заборону примусового звернення стягнення на нерухоме майно, яке використовується як місце постійного проживання.

Виходячи із ст. 3 вказаного Закону він носить тимчасовий характер і втрачає чинність з дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає у бухгалтерському та/або податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості.

Оскільки цим Законом не призупиняється дія будь-яких нормативних актів у сфері регулювання кредитних правовідносин, в т. ч. тих, що визначають правові підстави для звернення в судовому порядку стягнення на відповідні предмети забезпечення, його чинність на час вирішення спору сама по собі не може бути підставою для відмови в захисті порушеного права.

Дія вказаного Закону на час ухвалення рішення, у разі задоволення позову за наявності для цього підстав, може тягти за собою визначення порядку його виконання, зокрема, вказівки на те, що рішення не підлягає примусовому виконанню на період чинності вказаного Закону.

Тому, суди дійшли передчасного висновку про неможливість ухвалення рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки в період дії зазначеного Закону.

При цьому суд касаційної інстанції виходить також із правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України, прийнятої за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення в порядку Глави 3 Розділу V ЦПК України (1618-15) у справі № 6-58цс15 від 27 травня 2015 року.

Вказаний висновок щодо застосування норм права, відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України, має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм.

Крім того, згідно зі ст. 11 ЦПК України

суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався в суд з позовом, в якому просив стягнути заборгованість за кредитним договором та звернути стягнення на предмет іпотеки.

Однак, суди, розглядаючи спір, не вирішили позовні вимоги про стягнення заборгованості, які є самостійними і від яких позивач не відмовлявся, залишити їх без розгляду не просив.

У останніх випадках суд також мав би постановити з цього приводу відповідне процесуальне рішення.

Порушення судами при розгляді справи норм процесуального права (ст. ст. 10, 60, 179 ЦПК України) унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для її правильного вирішення, тому оскаржувані рішення не можуть вважатись законними і обґрунтованими та в силу ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу Карнатової Ілони Олександрівни, яка діє від імені публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", задовольнити частково.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 7 жовтня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 3 грудня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.