Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого: Кузнєцова В.О., суддів: Кадєтової О.В., Мостової Г.І., Мартинюка В.І., Наумчука М.І., - розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" на заочне рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 02 липня 2014 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області від 14 серпня 2014 року,

У червні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Універсал Банк" (далі - ПАТ "Універсал Банк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6, про звернення стягнення на предмет іпотеки житловий будинок загальною площею 56,20 кв.м, житловою площею 31,80 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить відповідачу на праві приватної власності в рахунок погашення заборгованості в сумі 983 452,02 грн за невиконання умов кредитного договору ОСОБА_7 Позовні вимоги обґрунтовані не належним виконанням боржником ОСОБА_7 умов Генерального договору про надання кредитних послуг № BL2592, укладеного 21 березня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством "Універсал Банк" (далі - ВАТ "Універсал Банк") та ОСОБА_7 21 березня 2008 року останній передав в іпотеку зазначений житловий будинок, який належав йому на праві приватної власності на підставі договору дарування від 26 липня 2004 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 31 травня 2010 року даний договір було розірвано, отже власником спірного будинку є відповідач. З урахуванням положень ст. 23 Закону України "Про іпотеку" позивач просив позов задовольнити.

Заочним рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 02 липня 2014 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 07 липня 2014 року про виправлення описки, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області від 14 серпня 2014 року, в задоволенні позовних вимог ПАТ "Універсал Банк" відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ "Універсал Банк" просить судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасувати, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з положень Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , посилаючись на те, що спірний житловий будинок є єдиним місцем проживання відповідача, доказів про наявність іншого місця проживання матеріали справи не містять.

Проте з такими висновками судів повністю погодитись не можна виходячи з наступного.

Судами встановлено, що 21 березня 2008 року між ВАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_7 укладено Генеральний договір про надання кредитних послуг № BL2592 (далі - кредитний договір), за умовами якого банк зобов'язався надавати позичальнику кредитні послуги у валютах, визначених цим договором, в рамках ліміту, встановленого в базовій валюті, що дорівнює 100 тис. доларів США (а.с. 6-11). Відповідно до п. 1.1.1 кредитного договору, умови та порядок надання, сума, строк і порядок виконання зобов'язань, розмір і порядок плати за кредитні послуги стосовно кожної кредитної послуги в межах цього договору оформлюється додатковою угодою до цього договору у формі окремої індивідуальної угоди, що є невід'ємною частиною цього договору. Позичальник повинен виконати свої зобов'язання по поверненню в повному обсязі використаної суми ліміту за цим Договором не пізніше 01 березня 2028 року.

21 березня 2008 року між ВАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_7 було укладено Додаткову угоду № BL2592/BL2592-KL+ (далі - Додаткова угода № BL2592/BL2592-KL+) до кредитного договору, відповідно до якої банк зобов'язався встановити ліміт позичальнику за кредитною лінією в сумі 80 тис. доларів США, з кінцевим строком повернення не пізніше 28 лютого 2009 року (а.с.12-13). Відповідно до п. 5.4 Додаткової угоди № BL2592/BL2592-KL+, нарахування процентів здійснюється щоденно за методом нарахування процентів "факт/360". Проценти нараховуються на фактичну кількість користування кредитними коштами, виходячи з фактичної кількості днів у місяці й 360 днів у році.

З метою забезпечення позичальником зобов'язань за кредитним договором 21 березня 2008 року між ВАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_7 укладено договір іпотеки (нерухомого майна - житлової нерухомості), предметом якого є житловий будинок загальною площею 56,20 кв.м, житловою площею 31,80 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, який належав останньому на праві приватної власності на підставі договору дарування, укладеного 26 липня 2004 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, а також земельна ділянка на якій знаходиться спірний будинок (а.с. 22-25).

17 червня 2008 року між ВАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_7 було укладено Додаткову угоду № BL2592/BL5106-K, згідно якої банк зобов'язався надати позичальнику кредитні кошти (кредит) на споживчі цілі в сумі 20 тис. доларів США зі сплатою 15,25% річних за користування кредитними коштами. (а.с.15-16).

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 31 травня 2010 року розірвано договір дарування житлового будинку від 26 липня 2004 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, зареєстрований в реєстрі за № 1250 (а.с. 27-28).

Відповідно до виконавчого листа Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 січня 2011 року у справі №2-219/11 за позовом ПАТ "Універсал Банк" до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості, стягнуто з останнього заборгованість в розмірі 983 452,02 грн та судові витрати (а.с. 26).

За змістом ст. 23 Закону України "Про іпотеку", у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Відповідно до ч. 1 ст. 7, ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання. У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно із п. 1 ст. 1 Закону України від 3 червня 2014 року № 1304-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) (далі - Закон № 1304-VII (1304-18) ) протягом дії цього закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу " та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку ", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами-резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Відповідно до ст. 3 Закону № 1304-VII, він носить тимчасовий характер і втрачає чинність з дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає у бухгалтерському та/або податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості.

Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Відтак установлений Законом № 1304-VII (1304-18) мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону № 1304-VII (1304-18) протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки вказаний Закон не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень на період чинності цього Закону.

Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону № 1304-VII (1304-18) не підлягає виконанню.

Зазначений правовий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 27 травня 2014 року № 6-57цс15, який відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд першої інстанції в порушення ст.ст. 212- 215 ЦПК України, не надав належної оцінки наявним у справі доказам, в їх сукупності, не перевірив належним чином доводів позовної заяви, не встановив фактичних обставин, які мають суттєве значення для вирішення даної справи, зокрема, зауваживши про існування рішення суду щодо стягнення з ОСОБА_7 заборгованості за кредитним договором, не перевірив чи виконувалось дане рішення, оскільки в матеріалах справи наявна лише копія виконавчого листа, строк пред'явлення до виконання якого встановлений до 08 липня 2012 року (а.с. 26). Крім того, зазначивши про належність спірного житлового будинку відповідачу на праві приватної власності на підставі рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 31 травня 2010 року (а.с. 27-28) не перевірив чи повернулось право власності до відповідача, оскільки в матеріалах справи такі дані відсутні.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, керуючись положеннями Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) зазначив, що спірний житловий будинок є єдиним місцем проживання відповідача, пославшись на відомості по обліку адресно-довідкової картотеки Мукачівського РВ ГУ ДМС України в Закарпатській області № 1314 від 10 червня 2014 року (а.с. 32), залишивши поза увагою, що вказані відомості надані суду першої інстанції на виконання вимог ч. 3 ст. 122 ЦПК України в порядку підготовки до судового розгляду справи і не свідчать про те, що спірне житлове приміщення, складаючи предмет іпотеки, використовується відповідачем як місце постійного проживання, а також відсутність у неї іншого нерухомого майна.

Суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в рішенні не зазначив конкретні обставини і факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин, судові рішення першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" задовольнити частково.

Заочне рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 02 липня 2014 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області від 14 серпня 2014 року, скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.