Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С., суддів: Висоцької В.С., Колодійчука В.М., Кафідової О.В., Фаловської І.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" про поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, за касаційною скаргою державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 січня 2015 року та рішення апеляційного суду Рівненської області від 04 березня 2015 року, а також касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Рівненської області від 04 березня 2015 року,

У вересні 2011 року ОСОБА_6 звернулася до суду із вказаним вище позовом, у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила поновити її на посаді інженера відділу служби статистики Рівненського відділу державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" (далі - ДТГО "Львівська залізниця") з 05 серпня 2011 року та стягнути на її користь з ДТГО "Львівська залізниця" середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги мотивувала тим, що з 01 січня 2007 року працювала інженером у Рівненському відділі служби статистики ДТГО "Львівська залізниця". Відповідно до наказу від 05 серпня 2011 року її було звільнено на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

З наказом про звільнення позивач не згодна, оскільки 28 червня 2011 року їй стало відомо про смерть матері, яка померла 25 червня 2011 року в м. Ростові-на-Дону (Російська Федерація). Після звернення за місцем роботи із письмовою заявою про надання невикористаної щорічної відпустки та відгулів, начальник Рівненського відділу служби статистики повідомив їй, що 03 серпня 2011 року вона має стати до роботи. Оскільки їй необхідно було терміново їхати до Російської Федерації для організації похорон, її не було ознайомлено з наказом про відпустку, а тому вона не знала, що їй надано відпустку тривалістю 16, а не 24 календарних дні.

Крім того, відповідач навмисно у наказі про надання відпустки підробив її підпис у графі "з наказом ознайомлений", що підтверджується висновком почеркознавчої експертизи; не надав на ознайомлення графік виходу на роботу змінних працівників Рівненського відділу статистики на серпень 2011 року; не вжив заходи для її повідомлення про необхідність виходу на роботу 19 липня 2011 року, а не 03 серпня 2011 року (із урахуванням щорічної відпустки та додаткових днів відпустки, передбачених колективним договором); самовільно прийняв рішення про надання їй частини щорічної відпустки за відсутності заяви про поділ відпустки, чим створив умови для її звільнення за прогул.

Після виходу на роботу 03 серпня 2011 року ОСОБА_6 під диктовку свого безпосереднього керівника була змушена написати письмове пояснення її відсутності на роботі, що не відповідає фактичним обставинам, є незрозумілим, непослідовним та суперечливим. На засіданні профспілкового комітету її пояснення не заслуховувались, їй не надали можливості виступити, а рішення про надання згоди на звільнення було прийнято з перевагою лише у 2 голоси із 10 членів профспілкового комітету. Заробітна плата, яку вона отримувала у відповідача, є її єдиним джерелом існування, тому позивач не могла допустити прогул, просила суд задовольнити позов.

Справа слухалася судами неодноразово.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 20 січня 2015 року позов задоволено частково.

Поновлено ОСОБА_6 на посаді інженера відділу служби статистики Рівненського відділу ДТГО "Львівська залізниця" з 05 серпня 2011 року.

Стягнуто з ДТГО "Львівська залізниця" на користь ОСОБА_6 середній заробіток за час вимушеного прогулу, з 06 серпня 2011 року по 19 січня 2015 року, в розмірі 163 926 грн 75 коп.

Рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах за один місяць допущено до негайного виконання.

Стягнуто з ДТГО "Львівська залізниця" судовий збір в дохід державного бюджету в розмірі 1 639 грн 26 коп.

Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 04 березня 2015 року рішення міського суду в частині стягнення з ДТГО "Львівська залізниця" на користь ОСОБА_6 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 163 926 грн 75 коп. змінено шляхом зменшення суми стягнення до 48 500 грн.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ДТГО "Львівська залізниця" просить скасувати рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 січня 2015 року та рішення апеляційного суду Рівненської області від 04 березня 2015 року і ухвалити у справі нове рішення про відмову в позові.

У своїй касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення апеляційного суду Рівненської області від 04 березня 2015 року і залишити в силі рішення міського суду.

Касаційні скарги обґрунтовані порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга ДТГО "Львівська залізниця" підлягає відхиленню, а касаційна скарга ОСОБА_6 частковому задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

При розгляді справи судами встановлено, що ОСОБА_6 з 01 січня 2007 року працювала на посаді інженера Рівненського відділу статистики служби статистики ДТГО "Львівська залізниця".

Наказом від 05 серпня 2011 року її було звільнено з роботи по п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогули без поважних причин з 19 липня 2011 року по 02 серпня 2011 року. Згідно графіка, відпустка позивачеві мала бути надана у серпні 2011 року.

У зв'язку зі смертю її матері ОСОБА_7, яка проживала в м. Ростові- на-Дону, на її прохання, без подачі заяви керівникові, відпустка їй була надана поза графіком тривалістю 16 календарних днів з 01 липня по 16 липня 2011 року.

З наказом про надання відпустки та графіком виходу на роботу змінних працівників Рівненського відділу статистики на серпень 2011 року, позивач під розписку ознайомлена не була.

Висновком судового експерта від 21 січня 2013 року в справі за позовом ОСОБА_6 до ДТГО "Львівська залізниця" про внесення змін до наказу про надання відпустки встановлено, що підпис в графі "з наказом ознайомлений ОСОБА_6" і наказі (розпорядженні) про надання відпустки від 29 червня 2011 року, виконано не ОСОБА_6, а іншою особою.

Підпис в графі "підпис" в рядку напроти прізвища ОСОБА_6 в графіку виходу на роботу змінних працівників Рівненського відділу служби статистики (аналізатори) за липень 2011 року виконано не ОСОБА_6, а іншою особою.

На підставі наведеного суди встановили, що позивач не знала, що основна відпустка їй була надана тривалістю не 30 календарних днів, як то передбачено ст. 75 КЗпП України, а тривалістю 16 календарних днів.

Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6 в частині поновлення її на роботі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що адміністрація ДТГО "Львівська залізниця" в даному випадку безпідставно застосувала крайню міру стягнення до позивача у вигляді звільнення. При цьому, судом враховано пом'якшуючі обставини вини ОСОБА_6, доведеність поважності причин відсутності позивача на робочому місці з 19 липня по 02 серпня 2011 року, те, що, ОСОБА_6 раніше до дисциплінарної відповідальності не притягувалася, її відсутність на робочому місці не завдала підприємству шкоди, остання має перед пенсійний вік, а отримання нею відпустки поза графіком носило трагічний для неї характер.

Стягуючи з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, з 06 серпня 2011 року по 19 січня 2015 року, в розмірі 163 926 грн 75 коп., суд першої інстанції встановив, що середньоденний заробіток позивача становить 247 грн 25 коп., дні вимушеного прогулу становлять 663 дні, за які відповідач повинен оплатити позивачу, як за час вимушеного прогулу до дня ухвалення рішення, а саме з 06 серпня 2011 року по 19 січня 2015 року, без урахування податку та інших платежів.

Апеляційний суд з такими доводами міського суду не погодився та прийшов до висновку про наявність підстав для стягнення цих сум не більше, як за один рік, оскільки на думку апеляційного суду справа розглядалася в суді з 07 жовтня 2011 року по 20 січня 2015 року (більше одного року) саме з вини позивача.

Відповідно до ч. 3 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більше як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Висновок апеляційного суду про наявність вини працівника ґрунтуються на тому, що ухвалою суду від 20 лютого 2012 року за клопотанням ОСОБА_6 провадження у справі було зупинено до вирішення іншої справи за позовом ОСОБА_6 до ДТГО "Львівська залізниця" про внесення змін до наказу про надання відпустки. У вказаній справі була призначена за клопотанням ОСОБА_6 судово-почеркознавча експертиза на предмет встановлення підписів на наказі про надання відпустки позивачеві та на графіку виходів на роботу в серпні 2011 року, хоч відповідач і не заперечував того, що підпис на вказаних документах не ОСОБА_6 і підстав для призначення експертизи у суду не було. Відновлено провадження у цій справі було ухвалою суду від 07 червня 2013 року тобто майже через рік і чотири місяці. Крім того, справа за клопотаннями позивача чотири рази відкладалася 17 січня 2012 року, 20 жовтня, 08 грудня та 30 грудня 2014 року.

Вина сторони спору в розгляді справи в суді більше одного року полягає насамперед у недобросовісному здійсненні особою, яка бере участь у справі, своїх процесуальних прав і виконанні процесуальних обов'язків (ч. 3 ст. 27 ЦПК України).

В даному випадку відсутні підстави вважати, що ОСОБА_6 недобросовісно здійснювалися її процесуальні права і виконувалися процесуальні обов'язки.

Так, зупинення розгляду даної справи з 20 лютого 2012 року по 07 червня 2013 року було здійснено у зв'язку з розглядом іншої справи, яка пов'язана з даною справою і ця обставина не залежала від волі позивача.

Той факт, що за клопотаннями позивача чотири рази відкладався розгляд справи - 17 січня 2012 року, 20 жовтня, 08 грудня та 30 грудня 2014 року, також не може свідчити про затягування судового процесу позивачем, оскільки 20 жовтня 2014 року ОСОБА_6 було подано заяву про можливість слухання справи за її відсутністю у зв'язку з хворобою, і та обставина, що 08 та 30 грудня 2014 року розгляд справи перенесено судом, також не залежала від волі позивача.

Посилання апеляційного суду на положення ч. 3 ст. 235 КЗпП України щодо розгляду справи тривалий час з вини працівника, не відповідають обставинам справи, а тому висновки апеляційного суду про наявність підстав для стягнення середньої заробітної плати не більше, як за один рік, є помилковими.

Виходячи з наведеного, оскаржуване в касаційному порядку рішення апеляційного суду в частині вирішення спору про стягнення з ДТГО "Львівська залізниця" на користь ОСОБА_6 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 48 500 грн підлягає скасуванню із залишенням в силі в цій частині помилково скасованого рішення міського суду про стягнення з ДТГО "Львівська залізниця" на користь ОСОБА_6 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 163 926 грн 75 коп., як це передбачено ст. 339 ЦПК України.

В іншій частині, а саме в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_6 до ДТГО "Львівська залізниця" про поновлення на роботі, рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 січня 2015 року та рішення апеляційного суду Рівненської області від 04 березня 2015 року є обґрунтованими і висновки судів про доведеність позову в цій частині доводами касаційних скарг не спростовуються.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" відхилити.

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Рівненської області від 04 березня 2015 року в частині вирішення спору про стягнення з державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" на користь ОСОБА_6 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 48 500 грн скасувати і залишити в силі в цій частині рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 січня 2015 року про стягнення з державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" на користь ОСОБА_6 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 163 926 грн 75 коп.

В іншій частині рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 січня 2015 року та рішення апеляційного суду Рівненської області від 04 березня 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.