Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С., суддів: Висоцької В.С., Колодійчука В.М., Кафідової О.В., Фаловської І.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про усунення перешкод в користуванні власністю, вселення та визначення порядку користування квартирою; за зустрічним позовом ОСОБА_7, ОСОБА_8 до ОСОБА_6, третя особа - Амур-Нижньодніпровський районний відділ Дніпропетровського міського управління міліції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Дніпропетровській області, про припинення права власності, виплату грошової компенсації та зняття з реєстраційного обліку, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 грудня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 лютого 2015 року,

У вересні 2009 року ОСОБА_6 звернувся до суду із вказаним вище позовом до ОСОБА_7 та ОСОБА_8, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що йому на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 09 січня 2014 року належить 3/16 частин квартири АДРЕСА_1, інша частина квартири належить співвласникам ОСОБА_7 та ОСОБА_8 На момент звернення до суду з позовом позивач власного житла не має, проживати в даній квартирі не може через перешкоди з боку відповідачів, вказана квартира має загальну площу 62,5 кв. м, житлову площу 43,8 кв. м., та складається з трьох житлових кімнат площею 12,3 кв. м., 17,9 кв. м. і 13,6 кв. м., тому ОСОБА_6 просив суд зобов'язати ОСОБА_7 і ОСОБА_8 не чинити йому перешкоди у користуванні спірною квартирою та передати йому ключі від її вхідних дверей, вселити його в дану квартиру та визначити порядок користування даним житловим приміщенням, виділивши йому в користування ізольовану житлову кімнату площею 12,3 кв. м., а ОСОБА_7 та ОСОБА_8 виділити житлові кімнати площами 17,9 кв. м. і 13,6 кв. м., залишивши в спільному користуванні кухню, коридор, вбудовану шафу, ванну кімнату та вбиральню.

ОСОБА_7 та ОСОБА_8 звернулися до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_6, у якому просили припинити право власності ОСОБА_6 на 3/16 частин спірної квартири, визнати право власності на це майно за ОСОБА_8, стягнути з них на його користь компенсацію вартості 3/16 частини квартири в сумі 79 348 грн, скасувати його реєстрацію за даною адресою, посилаючись на те, що спільне проживання співвласників квартири неможливо, частка, яка належить ОСОБА_6, є незначною, сторони не є членами однієї сім'ї та відсутня кімната, яка відповідала б житловій площі виходячи з належної останньому частини квартири.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 грудня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 лютого 2015 року, первісний позов ОСОБА_6 задоволено частково.

Зобов'язано ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не чинити ОСОБА_6 перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 та передати йому ключі від вхідних дверей квартири.

Вселено ОСОБА_6 до зазначеної вище квартири.

В іншій частині позову ОСОБА_6 та в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_7, ОСОБА_8 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 121 грн 80 коп. витрат у справі.

Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 121 грн 80 коп. витрат у справі.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови в первісному позові ОСОБА_6 про встановлення порядку користування спірною квартирою і направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

В іншій частині рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 грудня 2014 року та ухвала апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 лютого 2015 року в касаційному порядку ОСОБА_6 не оскаржуються.

Касаційна скарга підлягає відхиленню у зв'язку з наступним.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 09 січня 2014 року ОСОБА_6 належить 3/16 частин квартири АДРЕСА_1, яка має загальну площу 62,5 кв. м., житлову площу 43,8 кв. м. та складається з трьох житлових кімнат площами 12,3 кв. м., 17,9 кв. м. і 13,6 кв. м., інша частина цієї квартири на підставі свідоцтва про право власності на житло від 23 вересня 1998 року та свідоцтв про право на спадщину за законом від 19 листопада 2013 року належить співвласникам ОСОБА_7 (9/16) та ОСОБА_8 (4/16), які чинять перешкоди ОСОБА_6 у користуванні його власністю, на вимоги про надання ключів від вхідних дверей відповідають відмовою, посилаючись на неможливість спільного проживання в одному житловому приміщенні, що визнано сторонами в судовому засіданні.

Ухвалюючи у справі судове рішення про задоволення первісних позовних вимог ОСОБА_6 стосовно зобов'язання ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не чинити йому перешкод у користуванні квартирою, вселення ОСОБА_6 до квартири, передання йому ключі від вхідних дверей, суд першої інстанції керувався нормами ст. ст. 319, 321 ЦК України і виходив з того, що право власності ОСОБА_6 на 3/16 частину квартири є непорушним і ніхто не може позбавити чи обмежити його у здійсненні такого права. Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_6 стосовно визначення порядку користування квартирою, районний суд встановив, що площа кімнати, яку просив виділити ОСОБА_6 йому в користування (12,3 кв. м.) не відповідає його частці у власності (3/16). Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що позивачами не внесено попередньо вартості частки власності відповідача на депозитний рахунок суду, тому підстави припиняти право власності відповідача на частку у спільному майні відсутні (ст. 365 ЦК України). Інші зустрічні позовні вимоги суд визнав похідними та такими, що не підлягають задоволенню.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та визнав їх обґрунтованими.

Відповідно до ч. 1 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Згідно з ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох або більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього; він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спірним майном, відповідної матеріальної компенсації.

У пункті 14 постанови Пленуму Верховного суду України від 22 грудня 1995 року № 20 (v0020700-95) "Про судову практику у справах за позовами про захист приватної власності" роз'яснено, що квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщенням квартири, якщо про це заявлено позов.

Суди першої та апеляційної інстанцій при ухваленні судових рішень в частині відмови в первісному позові ОСОБА_6 про встановлення порядку користування спірною квартирою у обраний ним спосіб, обґрунтовано врахували те, що в даному випадку неможливо визначити порядок користування спірною квартирою з дотриманням прав кожного із співвласників на володіння, користування та розпорядження належними їм частками, з урахуванням вимоги ОСОБА_6 про виділення йому у користування ізольованої житлової кімнати площею 12,3 кв. м., яка не відповідає його частці у праві спільної часткової власності, оскільки при цьому будуть порушені права інших співвласників.

Слід зазначити, що ОСОБА_6 не позбавлений права вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спірним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Доводи касаційної скарги та наявні в матеріалах справи матеріали зазначених вище висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, а тому, керуючись ст. ст. 336, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 грудня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 лютого 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.