Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О., суддів: Кадєтової О.В., Мартинюка В.І., Мостової Г.І., Наумчука М.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_6, яка діє у своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа - Служба у справах дітей Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпропетровську ради, про виселення, за касаційною скаргою представника Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" - Шуліки Аліни Володимирівни - на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 лютого 2015 року,

У серпні 2014 року позивач Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6, яка діє від свого імені та імені неповнолітнього ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа - Служба у справах дітей Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпропетровську ради, про виселення.

На обґрунтування позову банк посилався на те, що 05 березня 2007 року між Закритим акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк" (далі - ЗАТ КБ "Приватбанк"), правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", та відповідачем ОСОБА_6 був укладений кредитний договір № DNG0GA00002179, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу ОСОБА_6 кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 46 640 доларів США терміном до 06 березня 2017 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ЗАТ КБ "ПриватБанк" і відповідач ОСОБА_6 05 березня 2007 року уклали договір іпотеки нерухомого майна № DNG0GA00002179, згідно з яким відповідач ОСОБА_6 надала в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 45,10 кв. м, житловою площею - 27,40 кв. м.

На порушення умов кредитного договору відповідач зобов'язання за вказаним кредитним договором належним чином не виконував, тому позивач звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2012 року було частково задоволені позовні вимоги позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Однак після прийняття рішення про звернення стягнення на передану в іпотеку квартиру всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. До теперішнього часу відповідач не звільнив квартиру, а тому позивач просить суд виселити відповідача та інших осіб, які зареєстровані або проживають у квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_1, та стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 грудня 2014 року позов ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_6, яка діє від свого імені та імені неповнолітнього ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа - Служба у справах дітей Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпропетровську ради, про виселення - задоволено.

Виселено відповідачів: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_9., ОСОБА_8 з квартири АДРЕСА_1. Вирішено питання про судові витрати. Відстрочено виконання рішення суду строком на три місяці.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 лютого 2015 року рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 грудня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі представник ПАТ КБ "ПриватБанк" - Шуліка А.В. - порушує питання про скасування рішення апеляційного суду із залишенням у силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, 05 березня 2007 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", та відповідачем ОСОБА_6 укладений кредитний договір № DNG0GA00002179, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу ОСОБА_6 кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 46 640 доларів США терміном до 06 березня 2017 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ЗАТ КБ "ПриватБанк" і відповідач ОСОБА_6 05 березня 2007 року уклали договір іпотеки нерухомого майна № DNG0GA00002179, згідно з яким остання надала в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 45,10 кв. м, житловою площею - 27,40 кв. м.

На порушення умов кредитного договору відповідач ОСОБА_6 свої зобов'язання не виконує, допустила прострочення повернення кредиту і сплати відсотків за його користування, внаслідок чого за нею виникла заборгованість, яка не погашена.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2012 року позовні вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_6, третя особа управління - Служба у справах дітей Амур-нижньодніпровської районної у місті Дніпропетровську ради, про звернення стягнення задоволено частково.

Звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: на квартиру АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_6 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 20 грудня 2002 року, шляхом проведення публічних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження" (606-14) . Рішення суду не оскаржувалося та набрало законної сили (а. с. 16).

У квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_9., ОСОБА_8

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, встановивши, що рішенням суду звернуто стягнення на предмет іпотеки, позивачам 10 червня 2014 року направлено на адресу відповідачів: ОСОБА_6, ОСОБА_8 вимоги про добровільне звільнення житлового приміщення, а саме: квартири АДРЕСА_1, вимога іпотекодержателя добровільно звільнити житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги відповідачами не виконана, виходив з того, що звернення стягнення на передану в іпотеку квартиру є підставою для виселення всіх мешканців.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що передбачені законом підстави для виселення відсутні, оскільки в матеріалах справи відсутні докази отримання ОСОБА_6 вказаної вище вимоги про добровільне звільнення житлового приміщення.

Проте з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 40 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Згідно із ч. 3 ст. 109 ЖК Української РСР звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Провівши аналіз положень ст. 109 ЖК Української РСР та ст. 40 Закону України "Про іпотеку ", слід дійти висновку, що всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги у тому разі, якщо іпотекодержатель прийняв рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. За таких обставин, якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Вимоги закону про направлення мешканцям письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення не стосуються виселення мешканців на підставі рішення суду про зверненням стягнення на предмет іпотеки з одночасним виселенням мешканців, а стосуються позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки.

Вирішуючи спір в частині виселення, суд апеляційної інстанції зазначених положень закону не врахував та дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про виселення відповідачів у зв'язку недотриманням вимог ч. 2 ст. 40 Закону України "Про іпотеку".

Відповідно до ч. 3 ст. 335 ЦПК України суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Відповідно до правової позиції, висловленої у постанові Верховного Суду України від 18 березня 2015 року у справі № 6-39 цс15, за змістом ст. ст. 39, 40 Закону України "Про іпотеку" та ст. 109 ЖК Української РСР особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло тільки у тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначене в рішенні суду.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбане за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (ч. 2 ст. 109 ЖК Української РСР).

Проводячи оцінку поданих сторонами доказів, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою вищенаведене, внаслідок чого не з'ясував: чи було іпотечне житло придбане за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, чи повинно надаватися особам, які виселяються із жилого приміщення, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки інше постійне житло.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" - Шуліки Аліни Володимирівни -задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 лютого 2015 року скасувати, направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.