Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О., суддів: Дем'яносова М.В., Коротуна В.М., Парінової І.К., Ступак О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 в інтересах малолітньої ОСОБА_7 до ОСОБА_8, треті особи: Котовська міжрайонна прокуратура Одеської області, Орган опіки та піклування Котовської міської ради Одеської області, відділ державної реєстрації актів цивільного стану Реєстраційної служби в м. Котовську та Котовському районі Котовського міжрайонного управління юстиції Одеської області, про позбавлення батьківських прав, за касаційною скаргою ОСОБА_8 на рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 8 грудня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Одеської

області від 31 березня 2015 року,

У липні 2014 року ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом про позбавлення батьківських прав ОСОБА_8 відносно його доньки ОСОБА_7

Рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 8 грудня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської

області від 31 березня 2015 року, позов ОСОБА_6 задоволено.

Позбавлено ОСОБА_8 батьківських прав відносно його доньки ОСОБА_7

Призначено ОСОБА_6 опікуном ОСОБА_7

Зобов'язано відділ державної реєстрації актів цивільного стану Реєстраційної служби в м. Котовську та Котовському районі Котовського міжрайонного управління юстиції Одеської області зробити відмітку в актовому записі № 60 про народження ОСОБА_7 про позбавлення ОСОБА_8 батьківських прав відносно його доньки ОСОБА_7

У касаційній скарзі ОСОБА_8 просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовити, мотивуючи свої доводи порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_8 ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, не підтримує стосунків із дитиною, не цікавиться її життям, не надає матеріальної допомоги, що є підставами для позбавлення його батьківських прав стосовно доньки ОСОБА_7, відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України. Крім того, суди дійшли висновку, що позивачка, з моменту смерті матері ОСОБА_9, фактично виконує функції її опікуна. Враховуючи зазначене, суди дійшли висновку про доцільність призначення позивачки опікуном ОСОБА_9.

Проте із зазначеними висновками судів погодитись не можна, оскільки вони не відповідають вимогам матеріального та процесуального закону та зроблені при неповному з'ясуванні всіх обставин справи.

Судами встановлено, що в період з 8 вересня 2001 року по 18 вересня 2008 року ОСОБА_8 та ОСОБА_10 перебували у зареєстрованому шлюбі (а. с. 8).

ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась донька ОСОБА_7, що підтверджується свідоцтвом про народження (а. с. 6).

23 жовтня 2010 року ОСОБА_10 уклала шлюб із ОСОБА_11 та змінила прізвище на "ОСОБА_10" (а. с. 5).

Із нотаріально завіреної заяви ОСОБА_8 від 11 травня 2012 року вбачається, що він надав згоду на усиновлення ОСОБА_11 його доньки ОСОБА_7 (а. с. 4).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_10 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть (а. с. 7).

Судами встановлено, що після смерті ОСОБА_10, дитина залишилась проживати разом із позивачкою у квартирі АДРЕСА_1.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

В абзаці 2 пункту 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" (v0003700-07) роз'яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Пунктом 15 указаної постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 (v0003700-07) передбачено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Для встановлення таких обставин суду потрібно ретельно перевіряти докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, обов'язково здійснювати необхідні дії для залучення відповідача у справі та з'ясування його позиції й обґрунтувань.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (995_384) , у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної забезпеченості.

Крім того, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.

Частиною 1 статті 153 СК України встановлено, що батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.

Відповідно до статті 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (стаття 58 ЦПК України).

Згідно зі статтею 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Заперечуючи проти задоволення позову, ОСОБА_8 зазначав, що після смерті матері дитини він підтримував відносини із донькою, заборгованість по сплаті аліментів відсутня, він бажає брати участь у вихованні дитини.

Зазначені заперечення відповідача, на порушення вимог процесуального закону, належним чином не були враховані судами, у мотивувальних частинах рішень не наведено даних про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, з яких суд виходив при задоволенні вимог. Не встановлено наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися заперечення відповідача.

Крім того, із висновку орган опіки та піклування Котовської міської ради від 22 липня 2014 року вбачається, що ОСОБА_8 фактично самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків, не надає дитині матеріальної допомоги, має заборгованість по сплаті аліментів, а тому орган опіки та піклування дійшов висновку про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав стосовно доньки ОСОБА_7 (а. с. 32).

Відповідно до частини 6 статті 19 СК України суд може не погодитись з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Оцінюючи вищезазначений висновок органу опіки та піклування Котовської міської ради від 22 липня 2014 року, суди на порушення вимог ч. 6 ст. 19 СК України не звернули уваги на те, що при підготовці висновку не було обстежено умови проживання відповідача, його матеріальний стан, не враховано думку відповідача щодо вирішення питання про позбавлення його батьківських прав стосовно доньки ОСОБА_7.

Згідно з міжнародними та національними правовими нормами до прав дитини належить, зокрема, право на врахування її думки щодо питань, які стосуються її життя. Зокрема, відповідно до положень ст. 12 ч. І Конвенції ООН від 20 листопада 1989 року "Про права дитини" (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року (789-12) ), держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.

Відповідно до статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору.

Отже, задовольняючи позові вимоги ОСОБА_6, суди на вищезазначене уваги не звернули, не врахували вимоги ст. ст. 19, 153, 171 СК України та дійшли до передчасного висновку про позбавлення відповідача батьківський прав стосовно доньки ОСОБА_7, не звернули уваги на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, належним чином не врахували думку дитини, а також її батька із зазначеного приводу.

Враховуючи зазначене, судові рішення не можуть залишатися в силі, допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_8 задовольнити частково.

Рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 8 грудня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 31 березня 2015 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.