6-14433св15 Про вселення та встановлення порядку користування квартирою - 15.07.2015 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_4, до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа - служба в справах дітей Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації, про вселення та встановлення порядку користування квартирою за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду м. Києва від 9 квітня 2015 року,

У вересні 2014 року ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_4, звернулася до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що з 6 листопада 2004 року вона перебувала з ОСОБА_7 у зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1. Згідно зі свідоцтвом про право власності на житло від 23 лютого 2007 року квартира АДРЕСА_1 була передана у спільну часткову власність її сина, відповідачів та ОСОБА_9, а відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 23 лютого 2009 року належну ОСОБА_9 частку квартири успадкували його батьки: ОСОБА_5 та ОСОБА_6, по 1/10 частці кожний. У 2013 році рішенням суду шлюб з ОСОБА_7 був розірваний, однак вона з сином продовжували проживати в указаній квартирі, однак з серпня 2014 року відповідачі замінили замки у зв'язку з чим вона та неповнолітня дитина не можуть проживати в ній. Іншого житла у них з дитиною немає, тому позивачка просила суд вселити їх з сином у квартиру АДРЕСА_1, визначити порядок користування квартирою шляхом виділення в користування її малолітньому сину, ОСОБА_4, кімнату розміром 9,5 кв. м, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, як подружжю, кімнату розміром 18,0 кв. м, а ОСОБА_7 - кімнату розміром 1,3 кв. м, підсобні та нежилі приміщення залишити в спільному користуванні співвласників.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва 19 січня 2015 року позов задоволено частково. Вселено ОСОБА_3 разом з малолітнім сином ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у квартиру АДРЕСА_1. Визначено порядок користування вказаною квартирою: виділено в користування ОСОБА_4 кімнату площею 9,5 кв. м; виділено в спільне користування ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 кімнати площею 18 кв. м та 11,3 кв. м; місця загального користування залишено в спільному користуванні співвласників. У решті позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 9 квітня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Вселено ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у квартиру АДРЕСА_1. У решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального й процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Також, ураховуючи вік малолітнього співвласника квартири, його проживання з матір'ю, неможливість існування малолітньої дитини без догляду та опіки з боку дорослих, суд вселив у спірну квартиру і ОСОБА_3, виділивши при цьому в користування малолітнього кімнату площею 9,5 кв. м. У зв'язку з відсутністю звернення відповідачів до суду за захистом їх порушеного справа, суд залишив інші кімнати в спільному користуванні відповідачів.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов, виходив із того, що малолітній є співвласником квартири, його право щодо користування власністю порушено, тому воно підлягає поновленню шляхом вселення його до квартири. Разом з тим статус законного представника малолітньої особи не є окремою підставою для набуття ОСОБА_3 такого права.

Проте погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна, оскільки суд дійшов їх із порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає; обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не встановлені.

Судом установлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_7 з 6 листопада 2004 року перебували в шлюбі, який було розірвано рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 7 червня 2013 року. Від шлюбу мають сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1. Після розірвання шлюбу ОСОБА_3 із сином продовжували проживати в квартирі АДРЕСА_1. Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 23 лютого 2007 року зазначена квартира була передана у спільну часткову власність: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4 та ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_9 помер, після його смерті 1/5 частину спірної квартири успадкували за законом його батьки: ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Згідно зі ст. 358 ЦК України Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Таким чином, оскільки частки співвласників у спірній квартирі є ідеальними, то кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно, тобто право кожного із співвласників поширюється на квартиру в цілому, а не на певну її частину.

Проте апеляційний суд зазначене не врахував та дійшов передчасного висновку, що у разі виділення у користування малолітньому ОСОБА_4 кімнати площею 9,5 кв. м будуть порушені права відповідачів.

Згідно зі ст. 156 ЖК УРСР припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Також у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" (v0009700-96) роз'яснено, що при розгляді спорів про право користування жилим приміщенням необхідно брати до уваги, що ст. 33 Конституції України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Крім того, батьки є законними представниками інтересів своїх дітей, і однією з функцій такого представництва є управління їх майном. Майном малолітньої дитини в силу закону батьки управляють без спеціальних на те повноважень.

Так, ОСОБА_3, діючи в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина, зверталась до Солом'янського РУ ГУ МВС України в м. Києві із заявою про те, що відповідачі чинять перешкоди у користуванні спірною квартирою, змінили замки на вхідних дверях.

У порушення ст. ст. 212 - 214, 316 ЦПК України апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин, не врахував неможливість проживання малолітньої дитини без догляду матері та не перевірив наявність підстав для встановлення порядку користування квартирою.

За таких обставин рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.