6-15008св15 Про поділ житлового будинку та земельної ділянки - 15.07.2015 Прийняття

головуючого Дьоміної О.О., суддів: Дем'яносова М.В., Коротуна В.М., Парінової І.К., Ступак О.В., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про поділ житлового будинку та земельної ділянки, та за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про поділ житлового будинку та земельної ділянки, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 23 грудня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 7 квітня 2015 року,

У вересні 2013 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом, який уточнила під час розгляду справи, про поділ житлового будинку та земельної ділянки.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона є власницею Ѕ частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 28 квітня 2005 року приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Ніколенко Г.А. за реєстровим № 487.

Власником іншої Ѕ частини є ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право на спадщину, посвідченого 13 лютого 2002 року державним нотаріусом Другої Харківської державної нотаріальної контори за реєстровим № 1-528.

Земельна ділянка за цією адресою знаходиться у спільному користуванні.

Посилаючись на те, що між нею та ОСОБА_7 виникли неприязні стосунки та те, що відповідач перешкоджає користуватись приміщеннями, просила вирішити спір за другим варіантом судової будівельно-технічної експертизи.

У грудні 2014 року ОСОБА_7 подав зустрічний позов до ОСОБА_6, який уточнив під час розгляду справи та просив поділити житловий будинок із земельною ділянкою, що розташований по АДРЕСА_1 відповідно до першого варіанту судової будівельно-технічної експертизи.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 23 грудня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 7 квітня 2015 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 ставить питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно із ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Проте таким вимогам рішення судів попередніх інстанцій не відповідають.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України суд під час розгляду справи в касаційному порядку перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що ОСОБА_6 є власницею Ѕ частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 28 квітня 2005 року приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Ніколенко Г.А. за реєстровим № 487.

ОСОБА_7 є власником іншої Ѕ частини будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину, посвідченого 13 лютого 2002 року державним нотаріусом Другої Харківської державної нотаріальної контори за реєстровим № 1-528.

Висновком судової будівельно-технічної експертизи від 20 жовтня 2014 року № 39-14 фізичною особою-підприємцем, судовим експертом ОСОБА_9 було запропоновано два варіанти розподілу будівель і споруд (у відповідності до ідеальних часток та з відступом від ідеальних часток співвласників) та два варіанти порядку користування земельною ділянкою у відповідності до запропонованих варіантів розподілу будівель.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні зустрічного та первісного позовів суд першої інстанції з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що наявність висновку експерта в даному випадку не є достатнім доказом можливості задоволення позовних вимог про поділ нерухомого майна в натурі, оскільки надані варіанти поділу будинку не відповідають будівельним і санітарним нормам і правилам, а сторони не надали суду проектно-кошторисну документацію з дозволом місцевої ради на проведення робіт з узгодженням такого проекту у встановленому законом порядку.

Із такими висновками судів попередніх інстанцій повністю погодитися не можна з огляду на наступне.

У силу положень ст. ст. 21, 24, 41 Конституції України, ст. ст. 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, в тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.

Виходячи із цих положень, правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України (435-15) з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування і розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом.

Незалежно від розміру часток співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.

Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

За змістом ч. 3 ст. 370 ЦК України, виділ частки із спільного майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому ст. 364 ЦК України.

Відповідно до ст. 364 ЦК України кожен із співвласників має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності з дотриманням вимог ст. 183 ЦК України.

Під час вирішення зазначених спорів суди повинні враховувати роз'яснення, викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 року № 7 (v0007700-91) "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності на житловий будинок".

Зокрема, виходячи з положень ст. 183 ЦК України та роз'яснень, викладених у п. п. 6, 7 зазначеної постанови, виділ частки в натурі (поділ будинку) може мати місце за наявності технічної можливості виділення кожній із сторін відокремленої частини будинку із самостійним виходом (квартири), яка відповідає розміру їх часток у приватній власності або наявності технічної можливості переобладнання будинку в ізольовані квартири.

Вирішуючи такі спори, суд з урахуванням вимог ст. 10 ЦПК України з метою всебічного і повного з'ясування обставин справи та забезпечення здійснення прав сторін на судовий захист повинен відповідно до заявлених вимог запропонувати сторонам подати або за їх клопотанням витребувати, зокрема, висновки технічної експертизи щодо можливих варіантів поділу будинку в натурі, а у необхідних випадках: висновки органів державного архітектурно-будівельного контролю, пожежної і санітарної інспекцій тощо, про допустимість пов'язаних із цим поділом переобладнань і перепланувань; дані про дозвіл виконавчого комітету місцевої ради на переобладнання і перепланування жилого будинку; дані про характер робіт і їх вартість, які необхідно здійснити для відокремлення виділеної частки будинку або поділу будинку.

Проведення експертизи в суді повинно здійснюватися з додержанням правил, передбачених ст. ст. 144, 147 ЦПК України.

Відповідно до ст. 150 ЦПК України якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Суди у порушення вимог ст. ст. 214- 215 ЦК України не обговорили питання про можливість виділу домоволодінь та земельних ділянок за іншими варіантами, фактично залишивши спір сторін невирішеним. Висновки судів про неможливість виділу в натурі часток у спільній частковій власності сторін не вмотивовані та ґрунтуються на неповному встановленні фактичних обставин справи.

Перевіряючи в апеляційному порядку законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України доводів апеляційної скарги належним чином не перевірив і допущені судом першої інстанції помилки в повному обсязі не виправив.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, характер правовідносин, що виник між сторонами, та правова норма, яка підлягає до застосування для їх вирішення судами не встановлені,судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ