Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Журавель В.І., Хопти С.Ф.,

Черненко В.А., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Таскомбанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства "Таскомбанк", третя особа - ОСОБА_3, про визнання договору поруки припиненим за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Таскомбанк" на ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 25 березня 2015 року,

У червні 2014 року публічне акціонерне товариство "Таскомбанк" (далі - ПАТ "Таскомбанк") звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 16 квітня 2008 року між ним та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 200 тис. грн на строк до 13 квітня 2018 року. На виконання кредитного договору 16 квітня 2008 року між банком та ОСОБА_4 укладено договір поруки. Станом на 20 травня 2014 року заборгованість за кредитним договором складала 691 322 грн 77 коп., яку позивач просив суд стягнути з відповідачів солідарно, а також судові витрати.

У грудні 2014 року ОСОБА_4 звернулась до суду із зустрічним позовом до ПАТ "Таскомбанк" про визнання договору поруки припиненим. В обґрунтування позовних вимог зазначала, що у зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_3 своїх зобов'язань за кредитним договором 16 березня 2009 року приватним нотаріусом вчинено виконавчий напис, яким звернуто стягнення на заставне майно, а саме належну ОСОБА_3 на праві власності квартиру. Вважала, що позивач реалізував надане йому п. 8.1 кредитного договору право дострокового повернення кредиту, тобто у банка виникло право пред'явити вимогу до поручителя, починаючи з 16 березня 2009 року протягом наступних трьох років, а порука є такою, що припинилася з 17 березня 2012 року.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 23 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 25 березня 2015 року, позов ПАТ "Таскомбанк" задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь банку заборгованість за кредитним договором від 16 квітня 2008 року в розмірі 691 322 грн 77 коп. У решті позову відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено та визнано договір поруки, укладений 16 квітня 2008 року між ПАТ "Таскомбанк" та ОСОБА_4, припиненим.

У касаційній скарзі ПАТ "Таскомбанк" просить ухвалу апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального й процесуального права, та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ПАТ "Таскомбанк" та задоволення зустрічного позову ОСОБА_4, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позичальник зобов'язання за кредитним договором не виконав, а порука припинилась з 17 березня 2012 року, тому сума заборгованості підлягає стягненню лише з ОСОБА_3

Проте повністю погодитись із таким висновком суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 16 квітня 2008 року між відкритим акціонерним товариством "Акціонерний банк "Бізнес Стандарт", правонаступником якого є ПАТ "Таскомбанк", та ОСОБА_3 укладено кредитний договір за умовами якого останній отримав кредит в розмірі 200 тис. грн на строк до 13 квітня 2018 року. У забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором з ОСОБА_4 16 квітня 2008 року укладено договір поруки. У зв'язку із несвоєчасним погашенням кредиту станом на 20 травня 2014 року заборгованість за кредитним договором складала 691 322 грн 77 коп.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Частиною ч. 3 ст. 61 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 вересня 2014 року рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 23 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 25 березня 2015 року, якими частково задоволено позов ПАТ "Таскомбанк" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 16 квітня 2008 року й відмовлено в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 про розірвання договору поруки, залишено без змін і встановлено, що вимога банку до поручителя ОСОБА_4 є законною та обґрунтованою.

При цьому суд, ухвалюючи рішення від 23 грудня 2015 року, а апеляційний суд, залишаючи його без змін, виходили з відсутності підстав для розірвання договору поруки та припинення поруки.

Також суди не звернули уваги на положення ч. 2 ст. 223 ЦПК України про те, що після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав, а також оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини.

Крім того, є рішення суду про стягнення з поручителя частини заборгованості за кредитним договором, що набрало законної сили, тому стверджувати про припинення поруки є неправомірним.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 1054 та ч. 2 ст. 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Разом із тим за положеннями ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання в повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 26 листопада 2014 року № 6-75цс14, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Відповідно до п. 12 договору поруки від 16 квітня 2008 року банк має право пред'явити свої вимоги до поручителя протягом трьох років з дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Частинами 3, 4 ст. 264 ЦК України передбачено, що позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Судом установлено, що рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 23 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 25 березня 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 вересня 2014 року, з ОСОБА_4 на користь банку стягнуто лише частину заборгованості за кредитним договором від 16 квітня 2008 року в розмірі 10 тис. грн.

Проте апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 315 ЦПК України на викладене уваги не звернув, не встановив фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, дійсних прав і обов'язків сторін, які випливають з договору поруки, не врахував, що банк звернувся з позовом до поручителя про стягнення всієї суми заборгованості в рамках строку позовної давності та дійшов передчасного висновку про залишення в силі рішення суду першої інстанції.

За таких обставин судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Таскомбанк" задовольнити.

Ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 25 березня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.