6-8275св15 Про визнання договору поруки припиненим - 15.07.2015 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль", ОСОБА_5 про визнання договору поруки припиненим за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 грудня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 10 лютого 2015 року,

У жовтні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 5 жовтня 2007 року між публічним акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль") та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір, за яким останній отримав кредит у розмірі 352 тис. грн зі сплатою 10 % річних. На забезпечення виконання указаного вказаного кредитного зобов'язання, цього ж дня ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" уклав з ним договір поруки, за умовами якого він взяв на себе зобов'язання солідарно відповідати за виконання всіх зобов'язань позичальника за кредитним договором. У 2014 році йому стало відомо, що у грудні 2013 року без його згоди було внесено зміни до кредитного договору щодо підвищення процентної ставки по кредиту, що призвело до збільшення обсягу його відповідальності.

Ураховуючи викладене, позивач просила суд у порядку ч. 1 ст. 559 ЦК України припинити поруку за указаним договором.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 грудня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 10 лютого 2015 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та передати справу до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивач не довів правових підстав для припинення поруки. При цьому послались на те, що під час укладення договору поруки позивач був ознайомлений з умовами кредитного договору, яким передбачена можливість зміни процентної ставки за користування кредитом.

Проте повністю погодитись із такими висновками судів не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що 5 жовтня 2007 року між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір, за яким останній отримав кредит у розмірі 352 тис. грн зі сплатою 10 % річних. На забезпечення виконання указаного вказаного кредитного зобов'язання, цього ж дня ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" уклав з ОСОБА_3 договір поруки, за умовами якого останній взяв на себе зобов'язання солідарно відповідати за виконання всіх зобов'язань позичальника за кредитним договором.

Згідно із ч. 1 ст. 553, ч. 1 ст. 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Зі змісту ст. 554 ЦК України випливає, що хоча поручитель і пов'язаний із боржником певними зобов'язальними відносинами, він є самостійним суб'єктом у відносинах із кредитором. Це підтверджується його правом висувати заперечення проти кредитора і в тому разі, коли боржник від них відмовився або визнав свій борг (ч. 2 ст.555 цього Кодексу).

За положеннями ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Тобто, у зобов'язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови у договорі поруки, не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком.

Отже, збільшення процентної ставки за кредитним договором, яке у порушення умов договору поруки відбулося без згоди поручителя, внаслідок чого відбулося збільшення обсягу його відповідальності, є підставою для припинення поруки відповідно до вимог ч.1 ст. 559 ЦК України.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах № 6-67 цс 11 від 19 грудня 2011 року, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

Якщо в договорі поруки такі умови сторонами не узгоджені, а з обставин справи не вбачається інформованості поручителя і його згоди на збільшення розміру його відповідальності, то відповідно до положень ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється у разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. У цьому випадку поручитель має право на пред'явлення позову про визнання договору поруки припиненим.

Таким чином, у зобов'язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком.

Порушення цих умов відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України тягне припинення поруки.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові № 6-97 цс 13 від від 25 вересня 2013 року, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Обґрунтовуючи позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, позивач посилався на те, що без його згоди 1 грудня 2013 року було внесено зміни до кредитного договору щодо підвищення процентної ставки по кредиту, що призвело до збільшення обсягу його відповідальності, тому вважав поруку припиненою.

У порушення вимог ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦПК України суди зазначене не врахували, належним чином не перевірили доводів сторін, не встановивив фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не навели мотивів відхилення зазначених доводів, зокрема доводів позивача про збільшення обсягу його відповідальності без його згоди, як поручителя.

Посилання судів на те, що ОСОБА_3 був ознайомлений з умовами кредитного договору не свідчить про те, що він погодився щоб його не повідомляли про збільшення процентної ставки і таких умов у договорі поруки немає (правова позиція Верховного Суду України, викладена у постанові № 6-100 цс 12 від 26 вересня 2012 року). Те, що позичальник не оспорював підвищення процентної ставки до застосування ч. 1 ст. 559 ЦК України правового значення не має.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 грудня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 10 лютого 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.