Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Журавель В.І., Закропивного О.В.,

Черненко В.А., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про виселення, за касаційною скаргою представника ОСОБА_3, ОСОБА_4 - ОСОБА_5, на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 січня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 20 березня 2015 року,

У липні 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з указаним вище позовом, у якому з урахуванням норм ст. 109 ЖК України та ст. 40 Закону України "Про іпотеку" просило виселити ОСОБА_3, ОСОБА_4 та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1. На обґрунтування позову банк зазначав, що рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 5 січня 2010 року, яке набрало законної сили, у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 28 січня 2008 року у розмірі 6 888,17 доларів США звернуто стягнення на вказаний житловий будинок як на предмет іпотеки. На вимогу банку відповідачі у встановлений законом строк жиле приміщення в добровільному порядку не звільнили, а тому просили позов задовольнити.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 січня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 20 березня 2015 року, позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Виселено ОСОБА_3, ОСОБА_4, які зареєстровані та/або проживають у житловому будинку (предмет іпотеки), розташованому за адресою: АДРЕСА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У решті позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3, ОСОБА_4 - ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив із вимог, передбачених ст. 109 ЖК України, ч. ч. 1, 2, 3 ст. 40 Закону України "Про іпотеку". Позивачем на адресу відповідачів були направлені письмові вимоги про виселення, однак ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у добровільному порядку предмет іпотеки не звільнили.

Проте повністю з такими висновками судів погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами установлено, що 28 січня 2008 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, згідно з яким останній отримав кредит в сумі 7 460 доларів США на споживчі цілі з кінцевим терміном повернення 27 січня 2028 року. У рахунок забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором 29 січня 2008 року між позивачем та ОСОБА_4 був укладений іпотечний договір, згідно з умовами якого відповідач у рахунок забезпечення виконання умов кредитного договору передав позивачу в іпотеку належний йому на підставі свідоцтва про право на спадщину житловий будинок загальною площею 67,7 кв. м, житловою площею 34,09 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Заочним рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 5 січня 2010 року позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено, у рахунок погашення кредитної заборгованості звернуто стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок АДРЕСА_1.

30 травня 2014 року на адресу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ПАТ КБ "ПриватБанк" направило повідомлення № 30.1.0.0/2-125, у якому просило у тридцятиденний строк з дня отримання вимоги добровільно звільнити житловий будинок - предмет іпотеки з усіма незареєстрованими членами сім'ї та іншими мешканцями.

Частиною 1 статті 40 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є ст. 109 ЖК України, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Частина 3 статті 109 ЖК України регулює порядок виселення громадян.

За змістом ч. 2 ст. 40 Закону України "Про іпотеку" та ч. 3 ст. 109 ЖК України після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Пунктом 43 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних відносин" (v0005740-12) передбачено, що при розгляді позову іпотекодержателя про виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення в разі задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має враховувати таке. Згідно із ч. 4 ст. 9, ст. 109 ЖК України, статей 39, 40 Закону України "Про іпотеку" виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому суд за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового будинку чи житлового приміщення. При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

Відповідно до ч. 2 ст. 109 ЖК України громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, ч. 2 ст. 109 ЖК України встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Отже, за змістом цих норм, якщо в іпотеку передано жиле приміщення, яке було придбано не за рахунок отриманих кредитних коштів, підстави для виселення мешканців із зазначеного жилого приміщення без надання їм іншого постійного житла відсутні.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 18 березня 2015 року № 6-39цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

У матеріалах справи міститься інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо суб'єкта ОСОБА_4, у якій зазначено, що предмет іпотеки належить іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право на спадщину від 30 грудня 2005 року.

Вирішуючи спір, суди на зазначені вимоги закону уваги не звернули, не встановили, за рахунок яких коштів було придбано іпотечне майно та чи було воно придбано за рахунок кредиту.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що ухвалені у справі судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу вимог ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3, ОСОБА_4 - ОСОБА_5, задовольнити.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 січня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 20 березня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.