Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Журавель В.І., Хопти С.Ф., Черненко В.А., Штелик С.П., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи: ОСОБА_9, Орган опіки та піклування Веселинівської селищної ради Миколаївської області, про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 12 грудня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 16 березня 2015 року,

У лютому 2014 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулось до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 20 березня 2008 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_9 було укладено кредитний договір № NKVSGI0000006131, за умовами якого банк передав позичальнику кредит у розмірі 187 500 грн на поліпшення якості окремого житлового будинку, які позичальник зобов`язувалася повертати ануїтетними платежами в сумі не менше 3 049 грн щомісячно до 20 числа кожного місця в строк до 20 березня 2018 року з оплатою 15% річних за користування кредитом. З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 20 березня 2008 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", (іпотекодержатель) та ОСОБА_6 (іпотекодавець) укладено договір іпотеки, за яким іпотекодавець передав в іпотеку банку житловий будинок АДРЕСА_1, загальною площею 118,3 кв.м, житловою площею 52,2 кв.м, та земельну ділянку загальним розміром 1034,0 кв.м, на якій розташований предмет іпотеки, заставною вартістю 250 тис. грн. На підставі заяви ОСОБА_9 від 14 липня 2008 року, 12 серпня 2008 року сторонами кредитного договору були внесені зміни до цього договору щодо валюти та процентної ставки: переведено суму кредиту з валюти гривня у валюту долар США та розмір кредиту після проведення конвертації з урахуванням винагороди банку складає 40 549 доларів США 39 центів зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14,04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Позивач вказував, що у зв'язку з неналежним виконанням позичальником свого зобов'язання станом на 22 січня 2014 року утворилася заборгованість по кредитному договору в розмірі 81 417 доларів США 43 центи, в рахунок погашення якої банк просив суд звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу предмета іпотеки та виселити усіх мешканців, які проживають та зареєстровані в житловому будинку зі зняттям їх з реєстраційного обліку.

Рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 12 грудня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 16 березня 2015 року, у позові відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1ст. 1048 ЦК України).

Судами встановлено, що 20 березня 2008 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_9 було укладено договір про іпотечний кредит № NKVSGI0000006131, за умовами якого банк передав позичальнику кредит у розмірі 187 500 грн на поліпшення якості окремого житлового будинку, які позичальник зобов`язувалася повертати ануїтетними платежами в сумі не менше 3 049 грн щомісячно до 20 числа кожного місця в строк до 20 березня 2018 року з оплатою 15% річних за користування кредитом.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за договором про іпотечний кредит 20 березня 2008 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", (іпотекодержатель) та ОСОБА_6 (іпотекодавець) укладено договір іпотеки, за яким іпотекодавець передав в іпотеку банку житловий будинок АДРЕСА_1, загальною площею 118,3 кв.м, житловою площею 52,2 кв.м, та земельну ділянку загальним розміром 1034,0 кв.м, на якій розташований предмет іпотеки, заставною вартістю 250 тис. грн.

12 серпня 2008 року між банком та ОСОБА_9 було укладено додаткову угоду до договору про іпотечний кредит № NKVSGI0000006131, згідно з умовами якої з дати укладення вказаної угоди було змінено валюту виконання зобов`язання з валюти гривня на валюту долар США.

Згідно з п.8.1 додаткової угоди станом на 12 серпня 2008 року залишок заборгованості по договору про іпотечний кредит № NKVSGI0000006131 від 20 березня 2008 року складає 187 743 грн 68 коп., що еквівалентно 40 549 доларів США 39 центів.

Також сторони домовилися, що з дати укладення додаткової угоди проценти за користування кредитом розраховуються на основі 14,04 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом та позичальник зобов`язується сплачувати позивачу винагороду за резервування ресурсів у розмірі 3% річних від суми зарезервованих ресурсів. Періодом сплати вважати 20 число кожного місяця та погашення кредиту провадити в строки відповідно до графіка погашення кредиту, згідно з яким позичальник на погашення заборгованості за кредитом має сплачувати щомісячно банку 721 дол. США 17 центів до 20 березня 2018 року.

Із розрахунку заборгованості за договором № NKVSGI0000006131 вбачається, що станом на 22 січня 2014 року заборгованість за договором становить суму в розмірі 81 417 дол. США 43 центи, в рахунок погашення якої ПАТ КБ "ПриватБанк" просив звернути стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок АДРЕСА_1, загальною площею 118,3 кв.м, житловою площею 52,2 кв.м, та земельну ділянку загальним розміром 1034,0 кв.м, на якій розташований предмет іпотеки.

Судами встановлено, що наявність вказаної кредитної заборгованості, відповідно до умов договору про іпотечний кредит та умов п.4.1 іпотечного договору є підставою для застосування положень ст. 33 Закону "Про іпотеку" та звернення стягнення на іпотечне майно.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що будинок, який передано в іпотеку є забезпеченням кредитного договору наданого у іноземній валюті, він є єдиним житлом іпотекодавця та членів його сім'ї, його площа не перевищує 250 кв.м, іншого житла іпотекодавець та члени його сім'ї не мають, у зв'язку із чим позовні вимоги щодо звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягають задоволенню згідно з положеннями Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) .

Проте, повністю з таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій погодитись не можна з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Частинами першою та третьою статті 33 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-ІV "Про іпотеку" (далі - Закон України "Про іпотеку" (898-15) ) передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основними зобов'язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

07 червня 2014 року набув чинності Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України), що повною мірою відповідає лексичному значенню відповідного слова, яке розкривається в тлумачному словнику української мови.

Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільнення від його виконання. Відтак установлений Законом України "Про мораторій" (1304-18) мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Крім того, згідно з п. 4 Закону України "Про мораторій" (1304-18) протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки вказаний Закон не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень на період чинності цього Закону.

Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України "Про мораторій" (1304-18) не підлягає виконанню.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі № 6-57цс15 від 27 травня 2015 року.

Відповідно до частини 1 статті 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Судами першої та апеляційної інстанцій, у порушення вимог статей 212- 214, 303, 316 ЦПК України, не враховані вказані вимоги норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, не встановлені та не перевірені обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до положень ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Тому, з метою забезпечення своєчасного розгляду справи та вирішення спору між сторонами колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає за можливе скасувати ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 16 березня 2015 року з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 16 березня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.