Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Гвоздика П.О.,

суддів: Амеліна В.І., Євграфової Є.П.,

Євтушенко О.І., Іваненко Ю.Г.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_6, приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Парамонов Олександр Вікторович, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Закарпатської області від 12 лютого 2015 року,

ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, в якому зазначала, що 06 квітня 1992 року ОСОБА_8 (бабуся позивача) склала заповіт, яким заповіла своєму синові ОСОБА_9 квартиру АДРЕСА_1.

Після смерті ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_9 прийняв спадщину, фактично вступивши у володіння спадковим майном, однак свідоцтво про право на спадщину не отримав, оскільки у 2013 році теж помер, з огляду на що позивачка вважала, що спадкування у порядку спадкової трансмісії перейшло до ОСОБА_3 - доньки ОСОБА_9

Однак відповідач ОСОБА_4, який також є сином померлої ОСОБА_8, отримав свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті своєї матері, яке позивач вважала незаконним та таким, що порушує її права як спадкоємця.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_3 просила визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_4

Рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 10 грудня 2014 року позов задоволено.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_4 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 на квартиру АДРЕСА_1, видане 25 серпня 2014 року приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Парамоновим О.В., спадкова справа № 3/2014, реєстровий № 3693.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 12 лютого 2015 року зазначене судове рішення скасовано. Ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом установлено, що ОСОБА_8 02 квітня 1992 року придбала в Міжгірського лісокомбінату квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 28), а 06 квітня 1992 року заповіла цю квартиру ОСОБА_9 (а. с. 27).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 померла

Спадкоємцями після смерті ОСОБА_8 були: її син ОСОБА_9 - спадкоємець за заповітом, та її син ОСОБА_4 - спадкоємець за законом, який і прийняв спадщину після смерті своєї матері (а. с. 83).

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_9 помер (а. с. 23, 24).

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, є донькою ОСОБА_9 (а. с. 26).

Суд першої інстанції, задовольняючи позов з огляду на приписи ст. ст. 1221, 1223, 1268, виходив із того, що після смерті ОСОБА_8 її син ОСОБА_9 прийняв спадщину, оскільки постійно проживав із спадкодавцем та не відмовлявся від прийняття спадщини, та дійшов висновку про відсутність законних підстав для видачі ОСОБА_4 свідоцтва про право на спадщину за законом.

При цьому суд вважав, що ОСОБА_8 проживала у квартирі АДРЕСА_1, оскільки не змінювала місця реєстрації перебування і проживання. За цією ж адресою, в тому числі на час смерті ОСОБА_8, проживав та був зареєстрований ОСОБА_9

Під час встановлення зазначених фактів судом не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального права.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в позові, виходив із того, що належних і допустимих доказів на підтвердження факту постійного проживання ОСОБА_9 із спадкодавцем ОСОБА_8 матеріали справи не містять, а протягом 6 місяців з дня відкриття спадщини заява відповідно до вимог ст. 1269 ЦК України про прийняття спадщини за заповітом ОСОБА_9 до нотаріуса подана не була.

З такими висновками погодитись не можна з огляду на наступне.

Згідно із ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року за № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" (v0007700-08) , якщо постійне місце проживання особи із спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Беручи до уваги рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 липня 2014 року, яким встановлено факт постійного проживання ОСОБА_4 з його матір'ю ОСОБА_8 на день її смерті - ІНФОРМАЦІЯ_2, у будинку АДРЕСА_2 (а. с. 95-96), апеляційний суд у той же час не надав оцінки рішенню апеляційного суду Закарпатської області від 13 березня 2014 року (а. с. 13-14), яким встановлено, що ОСОБА_4 після смерті матері (ІНФОРМАЦІЯ_2) із заявою про прийняття спадщини не звертався, а одразу звернувся до суду із позовом про визнання за ним права власності на спадкове майно тільки після смерті брата ОСОБА_9, у якого був заповіт на спадкове майно.

З матеріалів спадкової справи вбачається, що із заявою про прийняття спадщини ОСОБА_4 звернувся 25 серпня 2014 року, тобто вже після ухвалення судом рішення, яким визнано факт його проживання із померлою ОСОБА_8

Отже, враховуючи, що відповідач не звертався із заявою про прийняття спадщини до ухвалення рішення від 16 липня 2014 року, в оформленні спадщини у зв'язку із непідтвердженням проживання із спадкодавцем йому не було відмовлено, а рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 липня 2014 року ухвалено після смерті ОСОБА_9, встановлення таким рішенням факту проживання ОСОБА_4 не може створювати для ОСОБА_9 будь-яких правових наслідків, в тому числі у правовідносинах щодо прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_8

Оскільки апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції, на порушення вимог ст. ст. 303, 316 ЦПК України не навів достатніх мотивів, за якими він вважає неправильними висновки цього суду, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі помилково скасованого рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Закарпатської області від 12 лютого 2015 року скасувати, рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 10 грудня 2014 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.