6-6924св15 Про визнання заповіту недійсним - 01.07.2015 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: державний нотаріус Четвертої Дніпропетровської державної нотаріальної контори ОСОБА_3, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Меньшикова Кристина Олександрівна, про визнання заповіту недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 9 грудня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 лютого 2015 року,

У листопаді 2013 року ОСОБА_1 звернулась до суду з указаним позовом, в якому просила визнати недійсним заповіт від 10 травня 2013 року, складений ОСОБА_5 та посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Меньшиковою К.О.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на залізничній колії вокзалу в м. Дніпропетровську за невстановлених обставин загинув її рідний брат ОСОБА_5 Вказувала, що після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина на квартиру АДРЕСА_1, яка належала померлому. Зазначала, що вона звернулась до державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, де їй стало відомо, що напередодні смерті, а саме 10 травня 2013 року її брат склав заповіт, за яким все майно заповів ОСОБА_2 На її думку, вказаний заповіт був складений під впливом обману або її брат не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, а також волевиявлення її брата не було вільним і не відповідало його волі. Також зазначала, що посвідчення заповіту відбулося з порушеннями, оскільки її брат мав фізичні вади зору, а тому заповіт слід було посвідчувати при свідках. Крім того, спірний заповіт був внесений в державний реєстр заповітів значно пізніше часу його посвідчення, що є порушенням закону.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 9 грудня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 лютого 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом матеріального чи порушення норм процесуального права.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що оспорений заповіт був підписаний особисто ОСОБА_5, який згідно висновку (посмертної) судово - психіатричної експертизи від 9 жовтня 2014 року в момент вчинення та підписання заповіту будь - яким психічним розладом не страждав та усвідомлював значення своїх дій і міг керувати ними.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, вказавши також, що підстав для призначення додаткової експертизи немає.

Проте погодитись з таким висновком апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону ухвала апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5

ОСОБА_1, яка є сестрою ОСОБА_5, після смерті останнього звернулась до Четвертої Дніпропетровської державної нотаріальної контори, де їй стало відомо про існування заповіту від 10 травня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Меньшиковою К.О., за яким ОСОБА_5 заповів все своє майно ОСОБА_2

Як убачається з акту посмертної судово - психіатричної експертизи комунального закладу "Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня" Дніпропетровської обласної ради від 9 жовтня 2014 року № 35 ОСОБА_5 під час складання та підписання заповіту 10 травня 2013 року будь - яким психічним розладом не страждав, за своїм психічним станом міг розуміти значення своїх дій та керувати ними.

З висновку судової почеркознавчої експертизи від 5 грудня 2013 року, проведеної органами досудового слідства, убачається, що запис у заповіті про те, що його прочитано вголос та підписано власноручно виконано ОСОБА_5

Відповідно до ст. 1233 ЦК України заповітом є розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно зі ст. 1244 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто.

Вимоги щодо порядку посвідчення заповіту встановлені ст. ст. 1251- 1252 ЦК України.

З матеріалів справи убачається, що під час розгляду справи в апеляційному суді представником ОСОБА_1 - ОСОБА_6 було заявлено клопотання про призначення додаткової посмертної комплексної судово - психолого - психіатричної експертизи, яке було відхилено судом.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд має сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, сприяти здійсненню особам, які беруть участь у справі, в реалізації їхніх прав. Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційної гарантією (ст. 129 Конституції України).

За змістом положень ст. ст. 143, 144 ЦПК України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі і експертиза призначається ухвалою суду.

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року № 8 "Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах" (v0008700-97) (далі - Постанова) звернуто увагу судів на необхідність суворого додержання вимог закону при призначенні судових експертиз та використанні їх висновків.

Згідно пункту 4 вказаної Постанови судам слід мати на увазі, що при розгляді справ вони не мають права приймати рішення без проведення експертизи, якщо за законом призначення останньої є обовязковим.

Як роз'яснено у п.п. 12, 13 вищевказаної Постанови комісійна експертиза призначається у випадках, коли є потреба провести дослідження за участю декількох експертів - фахівців у одній галузі знань. Комплексна експертиза призначається у випадках, коли необхідно провести дослідження за участю декількох експертів, які є фахівцями у різних галузях знань. Комісія експертів може бути створена судом чи за його рішенням керівником судово-експертної установи.

У випадках, коли в справі щодо одного й того ж предмета проведено декілька експертиз, у тому числі комплексну, комісійну, додаткову чи повторну, суд повинен дати оцінку кожному висновку з точки зору всебічності, повноти й об'єктивності експертного дослідження. Такій оцінці підлягають також окремі висновки експертів - членів комісійної чи комплексної експертизи, які не підписали спільний висновок. Не повинна віддаватись перевага висновку експертизи лише тому, що вона проведена комісійно, повторно, експертом авторитетної установи або таким, який має більший досвід експертної роботи, тощо.

Апеляційний суд, вирішуючи клопотання позивача про призначення експертизи, зазначених вимог процесуального закону не врахував та передчасно відмовив у його задоволенні, тим самим позбавив сторону у справі права на доведення своїх позовних вимог, що порушує ст. 129 Конституції України.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57- 60 ЦПК України. При цьому ч. 4 цієї статті на суд покладено обов'язок сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.

Відповідно до пункту 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 5 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду" (v0005700-09) для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, призначає експертизу, коли необхідність експертного висновку випливає з обставин справи і поданих доказів.

Висновок експертизи може бути доказом у справі, а саме - висновком експертизи, лише у тому разі, коли експертиза була проведена на підставі ухвали суду за правилами ЦПК України (1618-15) відповідними судово-експертними установами.

Апеляційний суд, погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, вищевказаного не врахував, фактично усунувся від виконання своїх процесуальних повноважень та обов'язків, не виконав вимоги ч. 4 ст. 10, ст. 303 ЦПК України.

Таким чином ухвала апеляційного суду постановлена при неповному з'ясуванні обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України.